Риски-2019: как повлияют на Украину выборы и политические изменения в Европе и США

2019 рік асоціюється у нас насамперед із новими виборами в Україні – і президентськими, і парламентськими.

Втім, у ЄС, і не лише там, відбудеться багато надважливих подій, здатних суттєво вплинути на Україну. Питання лише у тому, як вони вплинуть – на добре чи на зле.

Нова влада у Євросоюзі

Раз на п’ять років, у травні, проходять вибори до Європарламенту, а восени – формується новий склад Єврокомісії, виконавчого органу ЄС, та обирається новий президент Європейської ради, що формує порядок денний самітів Євросоюзу.

Усе це має відбутися 2019 року.

Наразі більшість політичних груп Європарламенту загалом є дружніми до нашої держави. До “україноскептиків” зазвичай зараховують три групи з числа найменших – крайніх правих ENF, популістів EFDD та крайніх лівих/комуністів GUE/UNL. Усі вони мають вдосталь партнерів у Росії. I всі вони є також євроскептиками, більшою або меншою мірою.

На щастя, вони не мають достатньо голосів, щоби формувати європейський порядок денний. Та після виборів 2019 року їхній вплив у Європарламенті може суттєво зрости.

Так, в Італії ультраправі та популісти мають підтримку більшості виборців. У Франції партія Марін Ле Пен може отримати більше мандатів на європейських виборах, ніж соратники президента Макрона. В Німеччині порівняно з 2014 роком зросла популярність ультраправої AfD…

В ЄС чудово усвідомлюють цю загрозу, хоча президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер вірить, що частину “розчарованих у Європі” ще можна переконати. “Кількість євроскептиків зростає. Але треба розрізняти тих, хто має питання чи сумніви – і просто дурних популістів”, – заявив Юнкер цієї осені у властивій йому прямолінійній манері.

Однак за останній рік рейтинги радикалів лише зросли – попри всі намагання “мейнстримних” проєвропейських партій зупинити цей процес.

Але не варто будувати апокаліптичні сценарії.

На щастя, всі прогнози свідчать, що євроскептики не матимуть у Європарламенті більшості.

Ілюстративним є графік прогнозного розподілу голосів за соцопитуваннями, складений Politico.

20-25% голосів сумарно для євроскептичних груп ENF, EFDD та GUE/UNL – це чимало, але недостатньо, щоби формувати політику ЄС. А тим більше – недостатньо для того, щоби обрати свого голову Єврокомісії.

Цю посаду – найвпливовішу у Євросоюзі – майже напевно збережуть правоцентристи з Європейської народної партії (ЄНП), до якої належить, зокрема, німецька партія ХДС, донедавна очолювана Ангелою Меркель.

ЄНП вже визначила свого кандидата на цю посаду. Ним став німець Манфред Вебер з баварської партії ХСС, який нині очолює групу ЄНП у Європарламенті. І це для України – точно не найгірший варіант. До слова, він може стати першим німцем на чолі виконавчого органу в Євросоюзі від 1967 року, коли на базі кількох об’єднань західноєвропейських держав були створені Європейські співтовариства – прообраз нинішнього ЄС.

З іншими керівниками євроінституцій такої ясності немає, але майже напевно можна стверджувати, що з посади піде великий друг України, голова Європейської ради Дональд Туск.

Водночас гарантовано зміниться відверто байдужа до нашої держави очільниця європейської дипломатії, італійка Федеріка Могеріні.

А ще варто нагадати, що вибори Європарламенту проходитимуть у 27 державах-членах. Британія, яка готується до виходу з ЄС, не братиме у них участі… хоча лишається теоретичний шанс, що парламентарів дооберуть і там – якщо Brexit буде скасований або відтермінований.

Чи вийде Британія з ЄС?

Ще один ключовий ризик – вихід Великої Британії зі складу ЄС, що, за чинними планами, має статися 29 березня.

Менше ніж за три місяці до цієї дати Лондон та Брюссель не мають домовленостей про те, як вони торгуватимуть, як регулюватимуть міграцію, роботу кордону – та й взагалі взаємодіятимуть після Brexit. Компромісну угоду з Брюсселем, якої досяг уряд Терези Мей, має затвердити парламент Британії – а там із підтримкою не склалося. Голосування перенесене на січень, без жодної впевненості в успіху. Багато британських депутатів незадоволені умовами митного регулювання, які встановлені задля збереження прозорого кордону між Ірландією та британською Північною Ірландією.

У разі провалу угоди зберігається ризик «жорсткого Brexit», що загрожує державі економічним шоком.

Провідні бізнес-організації країни вже нагадали, що хай які правила кращі, аніж їхня відсутність. «Ніхто не хоче продовжувати невизначеність, але всі повинні пам’ятати, що підприємствам і спільнотам потрібен час, щоби пристосуватися до майбутніх змін», – йдеться у їхній заяві.

Важливо розуміти, що “жорсткий Brexit” зашкодить не лише британській економіці. Економічний шок мають так само відчути держави ЄС, особливо західноєвропейські, товари яких за цього сценарію обкладатимуть митом у Британії. Те саме стосуватиметься українського експорту. А ще це буде болючим для європейських трудових мігрантів (вони втратять автоматичний дозвіл на роботу швидше, аніж у варіанті Brexit з угодою).

Але є й альтернатива.

У грудні, попри невдоволення лідерів ЄС, Європейський суд виніс рішення про те, Британія може скасувати Brexit в односторонньому порядку. Наприклад, для проведення повторного референдуму (на якому британці можуть проголосувати за те, щоби лишитися в ЄС – опитування підтверджують таку можливість).

Цей варіант наразі є суто теоретичним, але у разі провалу голосування за угоду в парламенті його шанси зростають – “жорсткий Brexit” має суттєво меншу підтримку і у суспільстві, і серед політичної еліти Британії.

Трамп без правил

Підірвати світову економіку може і новий раунд торговельної війни США та Китаю.

На початку грудня було домовлено про 90-денну паузу у запровадженні нових обмежень, та ця позитивна новина не заспокоює – хоча б тому, що ми маємо справу з Дональдом Трампом.

Президент США нині завершує зачищати Білий дім від «регентів» – групи радників та урядовців, які у попередні роки стримували голову держави від найризикованіших кроків.

Якщо раніше Трамп більше займався внутрішньої політикою, а у міжнародних питаннях лише іноді виходив з-під “нагляду“ оточення (і часто це були скандальні кроки), то тепер нема кому стримувати «стабільного генія», якому все більше входить до смаку самостійно керувати міжнародкою.

Щоб зрозуміти, що може означати останнє, варто згадати, що перед виборами кандидат Трамп не надто приховував бажання перекласти на плечі ЄС усю допомогу Україні та розраховував на примирення та співпрацю з РФ.

Звісно, до цього сценарію нам вже не повернутися: Росія стала занадто токсичною навіть для господаря Білого дому, а допомога Україні разом зі збереженням тиску на росіян захищені рішеннями Конгресу. Але навіть у тих межах для маневру, які має особисто президент США, він може наламати чимало дров.

Одноосібне рішення про вихід із Сирії, яке шокувало американських партнерів та потішило і Росію, і ІДІЛ, є найкращою ілюстрацією цього.

Тим більше що інший “стримувач» США – єдина Європа – має чимало власних проблем.

Проблеми Європи

Провідні країни континенту входять у 2019 рік суттєво ослабленими, навіть якщо не враховувати Brexit.

Насамперед це стосується Франції, де курс президента-реформатора зустрів несприйняття значної частини суспільства. Протести «жовтих жилетів» не вдалося зупинити соціальними ініціативами, що робить Еммануеля Макрона надзвичайно вразливим.

Залишаються невирішеними проблеми Німеччини, хоча Ангелі Меркель і вдалося зберегти коаліцію та заспокоїти однопартійців (нехай навіть ціною відходу від керівництва партії). Новій версії «великої коаліції» доводиться працювати в умовах падіння власних рейтингів за зростаючої популярності ультраправої AfD.

Третя економіка єврозони, Італія, сама (і вже не вперше) перетворилася на суцільну проблему для Європи. Затяжна криза із затвердженням італійського бюджету показала, що нинішнє керівництво мало переймається дотриманням своїх зобов’язань перед ЄС. Як далеко вони підуть у протистоянні? Відповідь залежить від результату євроскептиків на загальноєвропейських виборах.

І нарешті, нікуди не поділося протистояння Брюсселя з авторитарними східноєвропейськими лідерами. Насамперед – із прем’єром Угорщини Віктором Орбаном.

Чимало проблем можуть додати і сусіди ЄС.

Наприклад – балканські країни. Через загострення конфлікту між частково визнаним Косовом та Сербією вже зросла ймовірність поновлення військового конфлікту на Балканах.

Ще тривожнішою для України є ситуація у Білорусі. Події останніх днів 2018 року довели: РФ мріє про повну інтеграцію свого партнера по Союзній державі. Чи вдасться Мінську уникнути «вбивчих обіймів» Москви? Це питання може стати для України життєво важливим, адже не лише анексія Білорусі, а й навіть посилення військової присутності РФ суттєво збільшить для нас безпекові ризики.

Зрештою, від білоруського кордону до Києва – лише 150 км!

Що ще вплине на Україну?

Згадаємо лише про планові вибори у європейських державах, результати яких матимуть чималу вагу для нашої країни.

24 лютого відбудуться парламентські вибори у Молдові.

Наших сусідів колись вважали відмінником євроінтеграції, та наразі це у далекому минулому. Нині Молдова – це головний біль для ЄС. Торік, скасувавши результати виборів мера столиці лише через те, що їхній результат виявився неприємним для правлячої партії, Кишинів остаточно перетнув червону лінію. Як наслідок, Брюссель заморозив більшість програм фінансової підтримки Молдови.

Допомога може бути розблокована у разі проведення демократичних парламентських виборів, втім, підготовка до них вже зараз викликає питання.

Отже, не виключене подальше дистанціювання молдовської влади від ЄС. Україні це точно не на руку, особливо з огляду на зростання проросійських настроїв у Молдові, де два роки тому вже вистачило голосів для обрання відверто проросійського президента.

9 березня – президентські вибори у Словаччині. Минулорічне вбивство журналіста-розслідувача Яна Куцяка стало шоком для словаків.

Багатотисячні протести призвели до відставки досі непотоплюваного прем’єра Роберта Фіцо. Значною мірою це стало можливим завдяки тому, що авторитарні замашки уряду стримував президент Андрей Кіска. Та він не буде балотуватися на цьогорічних виборах – а отже, Фіцо отримав шанс на реванш.

До листопада мають пройти парламентські вибори у Польщі. Немає сенсу окремо пояснювати їхнє значення для України.

Опитування 2018 року засвідчили, що правляча партія «Право та справедливість» має всі шанси повторити свій минулий успіх та зберегти владу. Однак, як показали минулорічні місцеві вибори, шанси у об’єднаної опозиції теж чималі – зокрема, партії влади не вдалося отримати пост мера в жодному з великих міст.

Особливий фактор ризику – зростання популярності ультраправої партії Kukiz’15, яка часто транслює антиукраїнські гасла. Зокрема, скандальний законопроект зі змінами до статуту Інституту національної пам’яті внесли саме представниками цієї партії. А побоювання відтоку голосів до ультраправих змушує ПіС коригувати і свою риторику – не на нашу користь.

А у листопаді чи грудні президентські вибори відбудуться у Румунії, де триває затяжна політична криза. Кроки уряду з послаблення антикорупційних органів та законодавства категорично не сприймає частина суспільства, а також президент Клаус Йоганніс. Однак багатотисячні антикорупційні мітинги переважно обмежуються столицею, а скандали навколо правлячої Соціал-демократичної партії не похитнули її популярність.

І якщо “борці з антикорупціонерами” переможуть на виборах у країні-члені ЄС, це дасть карти в руки тим, хто виступає за схожі зміни в Україні.

А ще 12 травня відбудуться президентські вибори у Литві. Великий друг України Даля Грибаускайте завершує свою другу президентську каденцію та залишає посаду. І хоча немає підстав очікувати змін у зовнішньому курсі Литви, ефективність її підтримки дуже залежала від особистих якостей лідера. Буде непросто знайти рівнозначну заміну Грибаускайте, з її безкомпромісністю та міжнародним авторитетом.

Втім, не виключено, що вона не піде з великої політики та отримає запрошення до роботи в міжнародних організаціях. Яку саме – говорити поки зарано, та не варто виключати її появи на одній із топ-посад в Брюсселі. Раніше в українському МЗС натякали на імовірність її обрання генсеком Ради Європи – але на цю пропозицію вона не погодилася.

І, до слова, про Раду Європи.

Генеральний секретар цієї організації Торбйорн Ягланд, до якого Київ має чимало запитань та відвертих претензій, працюватиме на цій посаді до кінця вересня, у червні ми дізнаємося ім’я його наступника, а перелік кандидатів на цю посаду має з’явитися вже найближчим часом, у середині січня. Цей вибір для України також означатиме чимало та може змінити ситуація як на краще, так і на гірше.

Як бачимо, 2019 рік обіцяє бути складним та непередбачуваним, а сюрпризи можуть принести вибори не лише в Україні, а й повсюди на європейському континенті.

Та можемо гарантувати – ЄвроПравда продовжить оперативно інформувати про всі актуальні події у великій європейській родині, частиною якої є і наша держава.

Автори:

Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,

редактори «Європейської правди»