Автор: Ольга Халепа, вчитель, громадський діяч.
Колеги, вітаю вас зі святом! Усім, хто причетний до вчительської долі, та кому цікаво, як живемо ми, педагоги, моя стаття у подарунок.
«ТИжВЧИТЕЛЬ!»
Коли вперше з’явилося відчуття, що ти вчитель? Ні, ні, я не запитую про той момент, коли взявши до рук диплом, ти радісно прочитав це слово-висновок про здобуття спеціальності.
Коли настав той день, що став асоціювати тебе, для самого себе, з неймовірно багатогранною та всепоглинаючою професією?
Можливо, це сталося в той момент, коли проводячи урок у матеріально виснаженій школі, ти раптом розумієш, що здатний все намалювати сам, прямо на дошці! Осяваєш думкою, що можеш з речей, які є під рукою, зобразити процес, явище, подію і пояснити учням все так, що зрозуміють з легкістю?…
А може, це сталося тоді, коли ти, ідучи вулицею свого населеного пункту, усвідомлюєш: знаєш своїх учнів так близько, що байдуже пройти мимо, як роблять це інші перехожі, ти не можеш, а тому знову і знову зупиняєшся на вихідних чи канікулах і питаєш дитину: «Ну, як там у тебе?….»
Чи може, у той момент, коли на виховній годині, серед списку людей, які впливають на життя учня, він пише і твоє ім’я?
А можливо, тоді, коли дівчата-старшокласниці приходять і просять в одного тебе поради про так речі, що душа починає труситися, як полохливий заєць, розуміючи, які можуть бути наслідки підліткового мислення. Але ти не подаєш виду, не маєш права, адже вони прийшли до тебе не за цим…
Може, ти усвідомив це в той момент, коли відчув, що «проводиш» уроки не лише в своїй школі, але і в кожну хвилину свого повсякдення? Коли «твоя школа» живе за родинним столом, під час сімейного відпочинку, у хвилини розмови по телефону, завжди, скрізь, навіть у снах…
А чи тоді, коли розумієш, що тобі цікаво все те, чим живуть вони, учні, що кожного дня балансуєш між власною дорослістю та мудрістю і їх інтересами та недосвідченістю, щоб врешті-решт здобути не дешевий авторитет, як люблять дорікати старші колеги, а лише створити хитросплетений орнамент, де дитинство переплітається зі зрілістю і в різні моменти шкільного повсякдення дасть можливість тобі зрозуміти їх, а їм тебе…
А можливо, ти стаєш вчителем у той момент, коли пройшовши крізь досвід, події, досягнення та ляпаси, крізь паперомарнотратство та начальникодурство, витримавши вічний недосип, випромінення монітору та зростивши пальці з клавіатурою, пишаючись своїми досягненнями та не раз переживши хвилини підтвердження власного професіоналізму, розумієш, що, сидячи біля ялинки за святковим столом, з келихом шампанського в руках, ти відзначаєш всього лише прихід 1 січня. Адже у звичайної людини Новий рік дійсно починається з дванадцятим ударом годинника, і лише у вчителя з Першим дзвоником. В один з моментів ти усвідомлюєш, що ти вже рахуєш свої роки не від ялинки до ялинки, а від осені до осені…
Чи може, у ті моменти, коли будь-яку річ в магазині ти обираєш зі словами «Щоб у школу підійшло» і розумієш, тобі давно заборонено все те, що з легкістю прощають іншим, ти не можеш ні оступитися, ні помилитися, адже ти, як еталон моральних правил, совісті, як приклад поведінки.
І ти вже більше не маєш права бути іншим, «ТИжВЧИТЕЛЬ»
- dsq_needs_sync:
- 1
