Непотрібні книги

“Ви ж на цьому заробляєте”, — впевнено сказав книголюб, розглядаючи акуратно розкладені на столику книги. Тон був не радісним, а осудливим. Співрозмовників, що принесли подібний настрій, я зустрічав щодня під час нещодавнього Книжкового арсеналу в Києві. А за великим рахунком скрізь, де доводилося бувати, представляючи новинки українських видавців. Знаходилися люди, готові купити. Але не з рук автора, навіть не від видавця. Адже той, хто пише і видає книги, зобов’язаний бути сіячем розумного, доброго, вічного, тільки підходити до процесу як волонтер. Тобто займатися благодійністю. Заробляти на культурі — восьмий смертний гріх.

Таке ставлення саме до культурного продукту — суто український феномен зі знаком мінус. Є, звичайно, інший підхід. Тільки він нічим не кращий. Українці, які купують книги, написані і видані резидентами, а також квитки на український фільм або концерт вітчизняного виконавця, впевнені у своєму місіонерстві. Кожна така людина вважає: він – благодійник. Не платить гроші за те, що цікаво, а підтримує якогось виробника. Після кожного подібного спілкування залишається стійкий післясмак: ти сидиш із нагоди храмового свята біля церковних воріт, і тобі подають щедру милостиню.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Купуючи пляшку пива, людина просто хоче пива, а не думає, що підтримує виробника улюбленого напою чесно заробленою гривнею. Проходячи стихійним ринком, господиня зупиняється, щоб купити у жінки без віку в квітчастому халаті і тапочках на босу ногу кілограм овочів або фруктів. І не замислюється, хто на цьому заробляє. Якщо товар на таких ринках зважують діти середнього шкільного віку, мало хто розмірковує, яку книгу вони читали востаннє і чи читали взагалі. Покупці навіть не спантеличують себе думками про експлуатацію батьками дитячої праці. Вони взагалі ні про що не думають, часто не торгуються — просто платять за товар, який потрібен.

Виходить: книга як товар потрібна, на жаль, невеликій кількості українців. Про це свідчать наклади. Навіть найцікавіші та найяскравіші новинки Книжкового арсеналу обмежені 2 тис. примірниками. Успішною вважається книга, тираж якої додруковували хоча б один раз у такій самій кількості. Якщо за 10 років вона не пішла з ринку, а розійшлася в 30 тис. копій, це вже бестселер. Хоча 30 тис.— населення одного мікрорайону Києва, не кажучи вже про депресивні райцентри. Втім, не всі малі міста депресивні, є ті, які показують позитивну динаміку. Але водночас у них все одно немає книгарень, кінотеатрів, а з концертами приїжджають або під вибори, або обласна самодіяльність, або Сергій Притула з Вар’ятами. Може ще доїхати Ірина Федишин — це жіноча версія Олега Винника, якщо хто не знає.

Тим часом колись книги були людям потрібні. Не так давно, років 15 тому, в середині 1990-х. Свідчення цього — чоловіки і жінки у віці за 60, які продають у переходах, на стихійних ринках і в букіністичній частині Петрівки літературу підвищеного попиту. Видану якраз у 1990-х, коли населення тамували голод зарубіжними детективами, фантастикою і любовними романами. Оформлення ахове, обкладинки — блискуча нісенітниця, папір сірий, шрифт маленький. Але тиражі, на секундочку, — від 50 тис. На поліграфічних потужностях Києва, Харкова, Львова.

Мене надихає надія продавців на те, що книга в будь-якому вигляді залишилася товаром, що має попит. Повторюся вкотре: заробляти не соромно. Соромно красти і вбивати заради грошей. З огляду на вищезгадані сумні тиражі, автори навіть найактуальніших українських книг розглядають їх написання як хобі, а не як спосіб реального збагачення. А видавці частіше вкладають у кількість, пропонуючи 10 новинок тиражем у тисячу кожна, а не одну — але ударну, десятитисячним накладом.

БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ  ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя  СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ

Ресторатори скаржаться, що українці поки що не прищепили собі культури ходити в ресторани. Адже офіціант, виявляється, принесе чек і натякне на чайові. За аналогією духовною їжею бажано годувати безкоштовно або з великою знижкою. Часто люди, що беруть до рук книгу, просять подарувати її. Або готові купити одну, якщо за це подарують іншу. Радянський слоган “книга — найкращий подарунок” набуває за таких обставин нового змісту. А відмова подарувати сприймається як особиста образа: скнара. Так, культура купувати книги теж пішла. Будемо сподіватися, ненадовго.

АВТОР Андрій Кокотюха

НВ