Тема фізкультурних нормативів час від часу піднімається у вітчизняних ЗМІ та виноситься на широкий загал. Зазвичай це трапляється тоді, коли щось стається недобре. Звісно, іноді мова йде і про здоров’я нації чи навіть піднімається таке актуальне питання як мобілізаційний ресурс держави. Громадська думка з цього питання мінлива і неоднозначна, її «маятник» не раз хитався від заперечення цього поняття до «спільного усвідомлення» неабиякої важливості та актуальності. Про особливості сучасних українських фізкультурних нормативів розмірковує тренер Віктор Яськів.
Поштовхом для написання цього тексту стала відносно недавня постанова Кабміну №1045 від 9 грудня 2015 року «Про затвердження Порядку проведення щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України».
На її виконання Міністерством молоді та спорту України затверджено наказ №4665 від 15.12.2016 року «Про затвердження тестів і нормативів для проведення щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України».
Тема фізкультурних нормативів час від часу піднімається у вітчизняних ЗМІ та виноситься на широкий загал. Зазвичай це трапляється тоді, коли щось стається недобре. Звісно, іноді мова йде і про здоров’я нації чи навіть піднімається таке актуальне питання як мобілізаційний ресурс держави. Громадська думка з цього питання мінлива і неоднозначна, її «маятник» не раз хитався від заперечення цього поняття до «спільного усвідомлення» неабиякої важливості та актуальності.
Часом ця тема «пірнає» в рутину навчальних планів, річних звітів, типових уроків фізкультури. Молодь у більшості випадків сприймає це як повинність, яку треба «спихнути» і забути.
Вчителі фізвиховання бачать їх як головний критерій успішності свого предмету та як важіль впливу з добрими або і не дуже добрими намірами.
Як людина зацікавлена, багато років спостерігаю, що відбувається у сфері фізичної культури в інших країнах.
Звичайно, що поза моєю увагою не залишалася і Росія. У нульових роках у них мляво розроблялась і впроваджувалась до непристойності забюрократизована концепція т. зв. «паспорта здоров’я», що за ідеологічним наповненням «змахував» на такий собі «сертифікат придатності раба» і на той час знаходилась на етапі підв’язки до «Единого государственного экзамена» (їхнього аналога ЗНО).
До речі, і у нас теж ця тема якийсь час «педалювалася» певними «чиновницько-фаховими» середовищами.
Десь на початку 2013 року, перед початком усім відомих подій Путіна та оточення «зірвало з петель» і в ностальгічно-патріотичному пориві він доручив терміново «возродіть» комплекс ГТО (совєтський ідеологізований набір фізкультурно-мілітаризованих нормативів «Готов к Труду и Обороне») як один із символів «былого вєлічія» і, на його думку, «ефєктівноє срєдство». У кремлівських ЗМІ урочисто «заграли фанфари», всі дружно заголосили: «Правільноє рєшеніє, наконєц-то, а ми же давно гаварілі». Тож, вчорашні «паспортисти здоров’я» безжально закинули своє дітище і терміново кинулись «возрождать» «всєросійскій комплекс».
Можливо, не всі знають, що совєтські комплекси БГТО і ГТО не були насправді чимось новим у справі фізичної підготовки населення. Основну ідеологію, методологію й атрибутику без зайвого гонору «запозичили» у буржуазного Німецького Гімнастичного Союзу часів Веймарської республіки.
Мені було цікаво, що ж видадуть їх «лучшиє атєчєствінниє спеціалісти». Можливо, на заздрість усьому світу,у них вийде щось надсучасне і суперфункціональне?!
Російського фізкультурно-нормативного дива не сталось. До «золотого» і «срібного» значка додали третій – «бронзовий». Старі ГТОшні нормативи трохи «розбавили» пізнішими «єврофітівськими» 90-х та тими, що походять від американських «президентських тестів» початку 80-х, трохи «оптимізували» і «осучаснили» метричні показники тестів, ввели «ісконную» гирю (ривок гирі) та ще ввели «калькулятори» рівня складності «два плюс два».Ну і ще зробили «красивий» веб-дизайн сторінки.
Потім включилась державна машина і почали «внєдрять» чергову «скрєпу», застосовуючи потужний пропагандистський супровід.
Нас цей путінський «двіж» тоді ще не стосувався. У вітчизняному фізвихованні на той час продовжував йти тренд на полегшення та скасовування різних фізкультурних нормативів у зв’язку з серією летальних випадків у школярів і студентів в кінці «нульових».
Після початку російської агресії питання фізпідготовки та, відповідно, якості мобілізаційного ресурсу, знову набуло актуальності.
У Мінмолодьспорті виникла думка, що потрібно відновити чи то створити нові загальнодержавні нормативи й тести, бо чинні до кінця «нульових» «марчуківські» (запроваджені були за підписом тогочасного прем’єра Марчука) нормативи 1996 року, потрохи «видихлись», спрофанувались і тихо «самозгорнулись».
Звісно, логіка в бажанні створити такий новий осучаснений засіб є. В умовах, коли ворожа держава вже створила подібний продукт, наша система фізкультурних нормативів мала бути на декілька порядків краща як і з функціональної, так і з пропагандистської точок зору.
Також, напевне, вона мала б суттєво відрізнятись за ідейним наповненням, певним ментальним стилем, підбором випробувань, структурою та системним задумом.
Такими були мої очікування «вітчизняного продукту», але… У нас вийшов безсистемний, з невиразним функціональним спрямуванням, з «сокирно» зробленою шкалою оцінювання (вона чомусь по-совєцьки п’ятибальна, а по факту чотирибальна), з незрозумілою ідеологією компілят з «стандартів єврофіту», того ж таки російського ГТО та попередньої «марчуківської» системи держтестів.
З «новацій» присутні якось неприродно «приліплений» індекс маси тіла й адаптована (грубо препарована) спрощена функціональна проба Мартіне.
Впадає в очі й те, що в шкалах оцінювання з окремих випробовувань є багато просто «косяків», відірваних від реальності та створених на основі «кабінетних уявлень» діапазонів оцінювання. Про те, що система є краща за апріорі пропагандистський російський комплекс ГТО, звичайно, говорити вже не доводиться.
Тож, це принципове питання бездарно «завалили», хоча уже мали «перед очима» дуже посередній «конкуруючий» продукт.
Трохи конкретики і деталей
Насамперед потрібно було б визначитись, яку основну функцію чи (чи, можливо, комплекс функцій) ми насправді хочемо надати цьому «інструменту»: «моніторингово-діагностичну», «мотивувальну», «каталізу вальну» чи «заліково-контролювальну»?
Якоїсь виразної зрозумілої, цілісної ідеології тут не проглядається. Є натомість зашкарублі шаблони з ідеологічним шлейфом і рудиментами того ж ГТО.
«Проглядається» також бюрократична мотивація-навичка створення засобу для «дрєсіровки лічного состава» та низових структур (відповідних управлінь).
За підбіркою випробувань маємо збіг з програмою ГТО відсотків приблизно на 60. Щоправда, у нас відсутнє плавання і зовсім відсутній мілітарно-прикладний блок. Чи це правильно? Тут є питання.
Підтягування для підлітків та юнаків 14-17 років. Перш за все впадає очі те, що оцінювальний діапазон «ущільнили» до повного абсурду. Так, для сімнадцятирічних 2 бали – 10 підтягувань; 3 бали -11 підтягувань; 4-бали -12 підтягувань і 5 балів – 13 підтягувань.
Хто пояснить, який «системний задум» такого підходу, адже «оцінювальний діапазон» охоплює фактично один і той самий (дуже вузький) рівень підготовки.
Для порівняння, у тому ж ГТО «крок» оцінювання три повтори. Хоча і це також, можливо, занадто мало, щоб більш-менш зважено та вивірено охопити реальну статистичну вибірку, коли у нас система оцінювання аж на чотири пункти (бали).
Підтягуванню пропонуються альтернативи, різні для різних вікових груп, для дітей, підлітків та юнаків стрибок у довжину з місця, для дорослих ривок гирі, для ветеранів +50 років віджимання в упорі лежачи, у росіян є дві альтернативи, що пропонуються для усіх вікових групах, але стрибка з місця там нема.
Стрибок у довжину з місця, як пропонована альтернатива в нашій версії, швидше за все мирно «перекочував» з «марчуківського» підходу, який був добросовісно взятий у свою чергу, з рекомендацій гуманітарного руху «єврофіт», що у середині дев’яностих в часи «геополітичної ідилії», закликав усі метричні стандарти в європейських країнах уніфікувати, щоб легше було робити глобальну аналітику фізичного стану населення у Європі (зараз, напевне, треба робити усе навпаки). Тобто, коли не хочеш (чи не можеш) показувати «умовно ізокінетичну» силу згиначів рук, то демонструй («втікай») у «вибухову» силу ніг.
У росіян як альтернатива в силовий стандарт йдуть два інші випробування – ривок гирі та віджимання в упорі лежачи, і тут теж усе далеко не ідеально, але більш логічно.
У нашому ж випадку у підсумкову і зведену таблиці заносяться бали, а не технічні результати, так що аналітично-моніторингова функція цього бюрократизованого «інструменту» явно під питанням. Мотивувальна структура цієї пари «односпрямованих» тестів так само сумнівна, хоча шкалу для стрибків з місця можна вважати більш-менш функціональною, а шкала оцінювання у підтягуванні швидше демотиватор.
Бо коли у деяких підопічних до першого повноцінного підтягування ще рік роботи (а зараз таких немало), і перспективою досягнення аж «двійки» через два роки досить напружених тренувань їх навряд чи надихнеш, і цьому контингенту, звичайно, краще буде «злиняти» в іншу, комфортнішу «систему цінностей».
Невже не можна було зробити реалістичну вивірену «втягуючу траєкторію» в оцінювальному діапазоні?
Спринти (фізична якість яку методисти позиціонують як швидкість) представлені безальтернативно (у росіян у швидкісному блоці завжди є альтернатива, навіть у молодших школярів в цей блок ввели човниковий біг, логічно, бо вправи взаємокорелятивні).
До 13-ти років – біг 30 м; до 15-ти – 60-метрів і з 16-ти до цих випробувань долучають ще й біг на 100 м. Оцінювальний діапазон більш-менш прийнятний. Використати лише оцінки (без технічних результатів) для аналітики у цьому випадку вже в принципі можна. Безальтернативність не критикуватиму, бо у даному випадку це цілком нормально, але «догматична» прив’язка до стандартних легкоатлетичних та олімпійських дистанцій насправді зовсім не обов’язкова й у світлі теперішніх подій, як вже вище згадувалось, бажано без потреби не «відкривати» середню зведену результативність та тенденції які стосуються якості нашого мобілізаційного ресурсу. Вчителі фізвиховання погодяться, що стометрівка для 16-17-річних є трохи задовгою дистанцією, як для аматорського короткого спринту. Той «дорізок» дистанції, де функціонально вступає в дію спеціальна витривалість, в умовах загальноосвітніх шкіл немає змоги окремо «дотреновувати», тобто взяти в «розробку» якимись спеціальними засобами. Вистачило б часу і можливостей на більш актуальні речі: витягнути для початку швидкісно-силову, темпову та технічну складові на більш менш пристойний рівень.
Чому б не зробити замість стандартних для легкої атлетики 100 м чи 60 м, наприклад, 77 м, віднайшовши для цієї вікової групи середньостатистичну точку, де швидкість починає зменшуватись?! Фахівці легкоатлети швидко та без проблем створять нормативи для цієї дистанції. Теж саме можна зробити й для молодших школярів з меншою дистанцією відповідно. Є і більш радикальні й цікавіші пропозиції з цього приводу.
Рівномірний біг на довгі дистанції
Цей норматив, який мав би визначати кондицію, яку заведено визначати як витривалість, витривалість загальну або ще кажуть аеробну.
Біг на довгі дистанції є традиційним для ГТО та «похідних» систем оцінювання. На Заході частіше як аналогічний варіант пропонують тест Купера (12-хвилинний біг).
У молодших школярів в українській версії пропонується біг не на час, а на подолану відстань (власне вона оцінюється) ще й без часових обмежень (!?). Як це уявити? Пропонуємо дитині бігти у комфортному темпі поки зможе? Поки не набридне, і фіксуємо результат? Коли ж тоді фіксуємо результат? Напевне, тоді, коли дитина перейшла на ходу? Добре. Дивимось в інструкцію про правила приймання нормативів, там написано, що при виконанні усіх тестів з рівномірного бігу дозволяється перехід на ходу…!? Тобто, коли вміє ходити й бігати, не є хворим зовсім, то без проблем добіжить і дійде на максимальну оцінку, адже обмежень по часу нема. Для чого тоді та шкала оцінювання. Який сенс такого випробування?
Старші ж школярі таки бігатимуть на час. Дистанції у нашій версії відрізняються від російських метрів на 500 у бік зменшення. Шкала оцінювання «помірна», полегшена. Тут усе ніби зрозуміло. Але є щодо застосування цього навантаження дуже серйозні питання і застереження, у плані його безпечності. Тут дійсно справа серйозна, і треба загострити певні моменти й ширше розглянути тему.
Отже, є фізкультурні нормативи й тести відносно безпечні, а є такі, що несуть значні ризики. Наприклад, коли ми вимірюємо силу кисті динамометром-силоміром, то навряд хтось чув, що під час цього випробування учневі стало зле.
Коли тестуємо стрибок вгору поштовхом двох ніг, також проблеми малоймовірні.
Інші, складніші швидкісно-силові нормативи можуть вже бути травмонебезпечними, у тій чи іншій мірі.
А от біг на довгі дистанції може принести значно гірші «сюрпризи». Йдеться в першу чергу про підлітковий вік, «злощасний» пубертатний період. Скільки писано-переписано, досліджено-передосліджено, що в цьому віці серцево-судинна система відстає від росту тіла, має понижену функціональність, що у багатьох підлітків є великі відмінності між їх біологічним і календарним віком, є акселерати й ретарданти з їх особливостями та специфікою.
Більшість трагічних випадків на уроках фізичного виховання ставались з учнями цього віку і були пов’язані якраз з такого типу навантаженнями, де є критично високі пульсові показники. Медичний огляд, навіть самий поглиблений і добросовісний не є стовідсотковим запобіжником від таких оказій.
Крім того, ми про такі випадки, зазвичай, дізнаємось коли стається трагедія або йде госпіталізація, а скільки випадків, наближених до критичного стану, було, про які знає лише вчитель фізкультури й шкільна медсестра, там обходилось нашатирним спиртом, вони, ці випадки, у звітність зазвичай не потрапляють, бо їх оприлюднення нічого, окрім проблем учителю, у нас не обіцяє.
У дев’яностих я, як викладач і тренер в аграрному університеті, займався підготовкою збірної команди цього навчального закладу з армспорту (армреслінгу). Після двох-трьох місяців попередньої комплексної силової підготовки проводив змагання між студентами основного відділення, відбираючи обдарованих хлопців. Моя команда тоді завжди була якщо не чемпіоном, то призером серед ВНЗ. І року так до 2003 не мав з відбором жодних проблем.
Починаючи з 2003, на цих відбіркових змаганнях «обвально» почались переломи, при чому не у так званому «небезпечному положенні», яке відразу чітко фіксував і зупиняв боротьбу, а й у умовно безпечних, та навіть т. зв. «виграшному» положенні. По ідеї, здорова людина не мала б ламати своїх кісток силою власних м’язів, запас їх міцності в рази має перевищувати силу скорочення м’язів. Про аналогічні випадки мене повідомляли колеги з інших ВНЗ, а також вчителі фізичного виховання шкіл говорили, що вимушені були припинити використовувати опорний стрибок через гімнастичного козла, бо діти ламають руки на цій вправі, навіть нормально виконавши стрибок.
Ці аномальні події збіглися з появою на прилавках магазинів великої кількості продуктів глибокої переробки з великою кількістю різних добавок, консервантів, стабілізаторів, «наповнювачів», трансжирів, а також з «деформованим» амінокислотним складом у бік соєвого компонента.
Мені довелось збільшити час «втягування» на дозмагальну підготовку, набагато серйозніше займатись попереднім зміцненням кісток, рекомендувати відповідний раціон харчування…
До чого тут біг на довгі дистанції та пульсові показники?
Можна з великою долею імовірності передбачити, що згадані зміни в раціоні, цілком природно подіяли негативно не тільки на кістки й зв’язки, а й на трофіку міокарда та судин. Накладіть це на специфіку серцевої діяльності підлітків та юнаків з їх недоформованою серцево-судинною системою. Якраз «пік» нещасних випадків на уроках фізвиховання в нашій країні припадає на другу половину «нульових». Чи є тут зв’язок? Відповідних досліджень у нас немає, але є певне припущення, тож мудрий вчитель робить поправку на таку «гіпотезу», яка давно вже «циркулює» серед практиків.
Які висновки варто зробити?
Перш за все про те, що з такими навантаженням як біг на середні та довгі дистанції, особливо з ознаками змагальності, особливо в період швидкого росту організму та його інтенсивного дозрівання, потрібно бути дуже обачними.
Тож слід добре подумати перед тим, як пропонувати такий вид випробувань у нормативах і тестах для всіх школярів, навіть коли вони пройшли стандартний медогляд. Підходи, які, можливо, були раціональними у минулому столітті, зараз є просто небезпечними.
Звісно, в умовах ДЮСШ, де «адаптаційна траєкторія» є більш вивіреною і ґрунтовною, а контроль більш щільним і якісним, та ще тренер серйозно «втручається» в харчовий раціон вихованця, ризики суттєво менші.
В українських нормативах біг «обачно» назвали рівномірним, але, якщо є змагальна версія тестування, є оцінювання та пропонується форма забігу до двадцяти учасників, яка може бути рівномірність? Взяв темп – і вже не можна прискорюватись і сповільнюватись?!
В інструкціях дозволяється переходити на ходьбу. Як ви це собі все уявляєте?
Як ви гадаєте, вчитель, якщо у нього з головою усе добре, буде влаштовувати «лотерею» з елементами «природного добору»?
Навіть маючи довідку від лікаря, ви не завжди зможете знати перед забігом, чи не випив підопічний якийсь модний енергетик, чи не переїв фісташок, чи не лакував з татом паркет напередодні, чи не купує мама постійно в якості основного м’ясопродукту сосиски, у яких стільки крохмалю в якості «наповнювача» і, як наслідок, дитина в період найбільш інтенсивного росту перебуває в стані латентного білкового дефіциту.
Таких нюансів життєвих багато, і вони реально можуть створити проблему.
Тож до такого випробування, як біг на середні та довгі дистанції, має готувати спеціалізований спортивний тренер, а не вчитель фізвиховання.
Те, що в російському ГТО цей вид випробувань присутній, свідчить лише про їхню традицію «дапустімих патєрь на учєніях» і те, що там загальний мобілізаційний ресурс «атєчєства» важливіший за життя і здоров’я окремої людини.
Скасуйте цей норматив, дайте нашим дітям дорости, доформуватись, щоб їх серцево-судинна система дозріла, а вже потім вони й супермарафон зможуть пробігти без наслідків, якщо захочуть, тим більше, що підлітковий вік не є ніяким боком сенситивним періодом для розвитку аеробної витривалості.
Забезпечити розвиток у цьому напрямку без ексцесів зможе біг дозований в індивідуально-комфортному темпі, комбінований біг з ходою, різні адаптовані акуратні за підбором інтервальні навантаження, теренові походи, а також «напрацьовування» даної кондиції через спортивні та рухливі ігри.
Якщо ж так треба моніторити цю кондицію, розробіть якусь зручну максимально інформативну функціональну пробу, щоб показники ЧСС при цьому не наближались до критичних, але це має бути не Руфьє чи Мартіне, а якийсь лайт-варіант Гарвардського степ-тесту (класичний варіант може бути занадто екстремальним). Такого типу тест тривалістю більше 4-х хвилин частково «захоплює» аеробну компоненту і добре корелює з показниками бігу на середні та довгі дистанції.
Тест згинання розгинання тулуба
Є він у нас, є і в ГТО. Всі у нас давно знають, що це вправа «на прес» для шкільного і студентського віку. Введіть в Гугл російською мовою фразу: «Топ-10 самых бесполезных упражнений», і ви побачите, що в десятках різних посилань ця вправа буде в «лідерах». Це комплексне випробування і результативність у ньому забезпечує не прес, а лімітує результат попереково-клубовий м’яз і його синергісти на стегні, бо власне він «переводить» тіло в положення сидячи. Щоб показати хороший результат у цьому випробуванні, логічно, що треба проводити тренування у цьому ж стилі виконання. А от як до тренувальної вправи, до згинання розгинання тулуба є питання. Може, у кого є знайомі реабілітологи-спинальники? То так, між іншим, у них спитайте, скільки було пацієнтів середнього і старшого віку, які перед тим, як звернутись до когось з них, якось одного разу вирішили «качати» прес у школярському стилі.
Цю вправу в старшому віці можна практикувати, але попередньо зміцнивши «довгі» спини, глибокі спини та міжостисті м’язи, або регулярно плавати, краще в ластах чи моноласті. У іншому випадку задіяний у цій вправі попереково-клубовий м’яз може розбалансувати м’язовий корсет поперекового відділку хребта. Але нащо нашим «фізкультпрівєтам» такі несуттєві деталі знати?
Випробування «ривок гирі вагою 16кг»
Цей тест пропонується як силовий для дорослих чоловіків у нас і в росіян, у російській версії долучена ще і юнацька вікова група. Достатньою технічною підготовкою у цій вправі володіє незначний відсоток чоловіків. Вагових категорій не передбачено ні у нас, ні у росіян. Оцінювальний діапазон в обох випадках схожий. Достатньо функціональним цей діапазон можна вважати лише для юнаків, які ще в процесі «дозрівання» і їхня вага у багатьох не перевищує 70 кг. Вибірка статистична цього контингенту відсотків на 30-40 має шанс рівномірно «розміститись» в межах оцінювального діапазону.
У дорослих же ситуація інша. Хто надійно освоїв техніку ривка і важить більше за 63 кг, без сумніву з легкістю перевищить максимальну оцінку, по двадцять разів «махнути «шістнадцяткою» кожною рукою для зрілого чоловіка не проблема ні по силі, ні по функціоналу. У діапазон під максимальну оцінку можуть потрапити або ті, що техніку недоосвоїли, і вони навряд чи зголосяться на таку альтернативу підтягуванню як гирі, або хлопці, що важать менше ніж 63-65 кг, таких у цій віковій групі можна знайти серед хворих на сухоти або наркоманів (діючих спортсменів в рахунок не беремо).
БІЛЬШЕ НОВИН ОСВІТИ, УКРАЇНИ ТА СВІТУ НА НАШІЙ СТОРІНЦІ У ФЕЙСБУЦІ – Ukr.life – Українське життя СТАВТЕ “ЛАЙК” ТА ЗАВЖДИ БУДЬТЕ В КУРСІ ПОДІЙ
Що тут скажеш? Наші «трієчники» знову «списали з помилками» у більш «авторитетних» (для них) колег, та «доповнили» ще й своїми.
Інших випробування
Як у російській, так і у нашій системі присутній човниковий біг, у ГТО дистанція 3 по 10 метрів, у нас 9 метрів і чотири човникові переміщення. Це випробування, на думку розробників, мало б (напевно) показувати таку розпливчату за термінологічно-понятійними рамками фізичну якість, як спритність.
У попередніх («марчуківських») нормативах так і було чітко поділено: тести на силу, на швидкість, на спритність та на витривалість. Човниковий біг «ексклюзивно» і безальтернативно власне «уособлював» спритність.
Чи можна і чи потрібно було обрати або якусь абсолютно несхожу альтернативу, або взагалі відмовитись від цього випробування?
Звичайно, що можна і що потрібно, якщо позбутись догматизовано-штампованого мислення.
Просте питання: чому такий високий коефіцієнт кореляції в школярів у короткого спринту (30-60 м) і у човникового бігу? Скажіть, що це не так. Перегляньте свої журнали й протоколи.
Правильно. Швидкісно-силова складова «перекриває» таку під кондицію, як рівень взаємодії з гравітаційно-інерційними чинниками (одна зі складових поняття «спритність»). Сама вправа, і як тренувальна, і як тестова, дуже цінна та хороша, але тут питання принципу: чи можемо ми розробити щось нове, своє ще й значно цікавіше, функціональніше і якісніше? Можемо. Альтернативи будуть описані в наступній статті.
Ще у наступній статті спробуємо розібратись, як же ж ті «бідні» американці обходяться без ГТО, які є варіанти забезпечити «конгруентність» мілітарно-прикладної складової в системі фізичного виховання в освіті, відійшовши від перекомпоновування «старожитностей». А також як зробити зі шкали оцінювання шкалу «зростання» і як «накладати» макрошкали на деталізовані таблиці багатоборств.
Необхідно також згадати про плавання та метання, про сучасний методичний інструментарій, про важливість застосування «вирівнювальних» інструментів, про кондиційні корелятивні проекції різних тестових вправ та про інші не менш важливі речі.
Попередні висновки
1. Загальнодержавна система метричних показників фізичного розвитку людини (каркасна), на яку б орієнтувалась і освіта, і система охорони здоров’я, а також військові, правоохоронці та МНС-ники при складанні своїх систем і програм, справді потрібна, але вона має бути взірцево якісною, мати чіткі й виразні функціональні завдання.
2. Система метричних показників має бути цікавою для громадян і не має супроводжуватись «масовою» здачею нормативів. Шкали оцінювання мають бути шкалами зростання для всіх і кожного, шкалами взаємодії та співпраці, а не «дошками ганьби».
3. Вона має бути високотехнологічною, мати оригінальне ІТ-забезпечення.
4. Має бути й свій український стиль, відмінний від інших. Не можна опускатись до різних форм плагіату.
5. Тести мають бути новими та сучасними (більшість у запропонованій програмі вже «віджили своє» та не відповідають сучасним вимогам).
6. Має бути запропонована лінійка цікавих змагальних комплексів, пов’язаних з базовою системою, які будуть впроваджуватись не «спусканням» відомчою вертикаллю, а методом поступового «захоплення в орбіту» всіх вікових груп і прошарків суспільства.
- dsq_needs_sync:
- 1
