Внутрішніх переселенців – 6,5 мільйона. Що з ними буде?

ДЖЕРЕЛО: ЕКОНОМІЧНА ПРАВДА

Більше ніж 11 мільйонів українців змушені переселитися в інші безпечніші області країни чи за кордон, а хтось не зміг вибратись через окупацію рашистами або через знищену дорожню інфраструктуру.

Як оптимально організувати підтримку таких людей у воєнний період.

Реалії обліку 

Щоб якісно організувати підтримку внутрішньо переміщених осіб, насамперед, необхідно забезпечити об’єктивний облік. Тим більше, що поняття внутрішньо переміщених осіб (ВПО) для України не нове, як і процедура їх реєстрації.

Враховуючи, що порівняно з 2014 роком бойові дії 2022 року відбуваються на значно більшій території України, а також наявність нових інструментів, як-от портал “Дія”, уряд змінив старі підходи.

З 13 березня громадяни мають право подати заявку на отримання довідки про реєстрацію як внутрішньо переміщені особи (ВПО), та претендувати на отримання допомоги від держави. Раніше для цього потрібно було зареєструватись на неокупованій території, зібравши необхідний пакет документів.

Проте, не зважаючи на спрощення процедури, кількість зареєстрованих ВПО є нижчою за фактичну величину.

Річ у тім, що чоловіки, які змінили місце проживання часто не реєструються як ВПО, оскільки після цього їм потрібно стати на облік у військкоматах, але мобілізуватись готові не всі. Окремі родини не реєструються через несуттєву, за їхніми мірками, підтримку від держави, наявність доходів чи заощаджень.

Має місце і психологічний фактор – не всі хочуть реєструватися як ВПО через надію, що “це ненадовго”, і невдовзі можна буде повернутись додому. Через ці причини подекуди не реєструються цілі родини.

Зазвичай, це стосується осіб, які самостійно знайшли собі місце проживання у приватному секторі – або у родичів чи знайомих, або ж орендуючи житло. За суб’єктивними оцінками представників органів місцевого самоврядування, таких близько 70-80%.

За даними Міністерства соціальної політики, на кінець березня як ВПО зареєструвалися лише 130 тисяч громадян, в той час, як за підрахунками Міжнародної організації міграції, такими є понад 6,5 мільйонів осіб.

Покращити ситуацію з реєстрацією мають додаткові канали – крім органів соціального захисту, за довідкою можна звернутись до центрів надання адміністративних послуг чи просто до уповноважених осіб у громаді, або ж дистанційно через портал “Дія”. Проте, як показує практика, ці процеси з боку держави відбуваються з великими труднощами.

Доступ до реєстру ВПО мають лише міста і районні центри, тоді як на рівні інших територіальних громад дані вносяться дуже довго. Це відбувається через те, що там дані вносяться через інше програмне забезпечення (“Соціальна громада”), яке, по-перше, повноцінно не синхронізується з головним реєстром, а по-друге, через велику завантаженість сервери просто “лежать”.

Крім того, на рівні територіальних громад все ще виконують дуже багато ручної роботи, яка мала б і може бути автоматизованою. Потрібен єдиний програмний продукт з достатньою потужністю серверів, інакше ВПО ще довше чекатимуть на свою реєстрацію, а отже і допомогу.

Мотивації переміщеним особам ставати на облік сприятимуть запроваджені урядом програми підтримки.

Як допомагатиме уряд

Підтримку ВПО, яку запустив уряд можна поділити на три напрями:

Гроші. Запроваджено щомісячну виплату по 2 тис грн кожному, хто виїхав із районів активних бойових дій. Оформлення допомоги відбуватиметься через “Дію”, з виплатою на картку.

З одного боку – жодних зайвих паперів чи бюрократії. З іншого – важливо не забути сформувати електронний варіант реєстрації як ВПО у відповідній територіальній громаді для отримання допомоги із подальшим інформуванням відповідних місцевих рад.

Окрім того, запроваджено щомісячну виплату по 3 тис грн на кожну дитину батькам, які через війну вимушено переїхали в більш безпечні регіони. Особи з інвалідністю також отримуватимуть по 3 тис грн щомісяця.

Отже, така підтримка коштуватиме бюджету 13 млрд грн щомісяця.

Робота. Здійснюються виплати роботодавцям по 6,5 тис грн за кожного працевлаштованого переселенця. Ці кошти бізнес витрачатиме на оплату праці таких працівників.

Це позитивний крок, оскільки саме працевлаштування ВПО повинно бути основою їхньої подальшої підтримки. Особисті резерви, а також можливості бюджетної підтримки, поступово вичерпуватимуться, а тому надзвичайно важливо усіляко сприяти самозабезпеченню переміщених осіб і водночас активізовувати економіку.

Для цього вже внесені зміни до Податкового кодексу та іншого законодавства щодо підтримки бізнесу – знижено податки, запроваджено доступні кредити, проведено масштабну дерегуляцію (декларативна система роботи та відсутність перевірок).

Якщо припустити, що з числа переміщених осіб третина працевлаштуються, то цей напрям підтримки обійдеться у 13 млрд грн на місяць.

Житло. Запроваджено компенсацію витрат на оплату комунальних послуг тим родинам, які безкоштовно прихистили у себе переселенців. Розмір компенсації – близько 450 грн на місяць (14,77 грн на день) за кожного.

Уряд також планує компенсовувати громадам витрати на комунальні послуги в місцях, де надається тимчасовий прихисток (школи, садочки, будинки культури та інші).

Всe це вимагатиме додаткові 2 млрд грн щомісячно.

Таким чином, за умови, що всі родини реєструватимуться як ВПО та отримуватимуть допомогу, потреба у видатках держбюджету становитиме близько 28 млрд грн на місяць. На практиці такий розмір є дещо перебільшеним та малоймовірний, але з часом може і реалізуватись, як базовий сценарій.

У підтвердження цього – масштаб виплат одноразової матеріальної допомоги у сумі 6500 грн в рамках програми “єПідтримка”, яка діяла до кінця березня 2022 року. Обсяг виплат за цією програмою на кінець березня досяг 22 млрд грн, тоді як загальна кількість зареєстрованих – близько 5 мільйонів осіб, що вимагає виплат у сумі 32,5 млрд грн.

Що далі

Основою підтримки ВПО повинно стати сприяння працевлаштуванню. Особистих резервів в таких осіб надовго не вистачить, а коштів на подолання інших викликів, пов’язаних із війною, потрібно буде все більше, що створить додаткове навантаження на державний бюджет.

Для розуміння масштабів – за весь 2021 рік на надання щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання 1,5 мільйонам внутрішньо переміщених осіб направили 3 млрд грн.

Ще одним важливим напрямом є залучення ВПО до роботи на підприємствах, які переїхали у безпечніші регіони країни. За даними Мінекономіки, 178 бізнесів повністю завершили релокацію потужностей із зон бойових дій, із них 67 вже відновили роботу на нових місцях.

Це підприємства, що можуть мати гарячі вакансії, на які можна найняти саме переміщених осіб. Для цього слід налагодити комунікацію між органами, що допомагають у релокації, та органами, що реєструють ВПО.

Збираючи дані про освіту та досвід роботи ВПО і потім грамотно її комунікуючи потенційним роботодавцям, можна пришвидшити працевлаштування переміщених осіб, а отже, зменшити потребу у їх соціальному забезпеченні. У цьому можуть допомогти державні центри зайнятості, які мають отримати інформацію про трудові можливості ВПО та пропонувати їх бізнесу, що відновлює свою роботу.

Іншою великою частиною підтримки є пряма допомога ВПО. Починаючи від будівництва житла і завершуючи наданням предметів та продуктів першої необхідності.

Щодо останнього, то тут на передовій мають бути органи місцевого самоврядування, які в результаті процесу децентралізації набули достатніх повноважень та стали суттєво спроможнішими інституційно. Сьогодні вони вирішують такі завдання:

• максимальне сприяння реєстрації ВПО;
• створення зручних можливостей подання ВПО документів на отримання соціальних допомог;
• надання продуктових наборів та питної води;
• організація надання допомоги речами (наприклад, постільна білизна, засоби гігієни тощо);
• організація надання психологічної підтримки;
• сприяння наданню медичних послуг (налагодження контактів з сімейними лікарями, медичний огляд, відшкодування вартості життєво необхідних ліків);
• організація надання освітніх послуг дітям дошкільного та шкільного віку, які віднесені до категорії ВПО;
• компенсація оплати комунальних послуг та енергоносіїв, спожитих у тимчасових пунктах проживання.

На деякі з цих завдань органи місцевого самоврядування вже залучають допомогу міжнародних донорів, партнерів та міст-побратимів.

Розширення такої співпраці дозволить зменшити видатки місцевих бюджетів, які фінансуються за рахунок власних доходів або трансфертів із держбюджету, та зберегти фінансову спроможність для подальшої підтримки життєдіяльності громади в умовах суттєвого скорочення місцевих надходжень.

Як допомога ВПО впливає на бюджет

Надання усіх згаданих видів підтримки впливатиме на доходи і видатки держбюджету та бюджетів соціальних фондів – пільги зменшуватимуть доходи, тоді як пряма допомога збільшуватиме видатки.

Щодо втрат дохідної частини бюджету, то за розрахунками Мінфіну вони суттєві. Наприклад, березневі надходження від митниці складають лише п’яту частину плану – надійшло 6,7 млрд грн, при розписі у 32 млрд грн, за ПДВ недовиконання планових показників у березні може бути близько 7 млрд грн і т. д.

Через це уряд вже зменшив фінансування непріоритетних напрямів на 107 млрд грн. Ці кошти спрямовано до резервного фонду з подальшим фінансуванням військових потреб. Компенсувати втрати надходжень уряд зможе головним чином залучаючи пільгові позики чи макрофінансову допомогу.

У таких умовах підтримка ВПО має бути обґрунтованою, а способи її надання прозорими та ефективними. З точки зору публічних фінансів тут можливі два механізми:

• окрема велика бюджетна програма;
• багато дрібних бюджетних програм за різними міністерствами.

Кожен із них має свої плюси та мінуси.

Перевага єдиної бюджетної програми в оперативності. Щойно з’являється новий пріоритет – кошти можна швидко перекинути туди, де вони потрібніші. А недоліком такого механізму є менша прозорість використання бюджетних коштів.

З використанням кількох бюджетних програм у різних міністерствах ситуація протилежна. Очевидною перевагою є краща прозорість та підзвітність використання бюджетних коштів. Окрім того, буде якісніше планування підтримки ВПО у конкретній сфері.

Водночас у цього варіанту є і свої вади – ускладнена координація між відомствами, а також те, що їхня “конкуренція” за фінансовий ресурс може негативно відбитися на кінцевих бенефіціарах таких бюджетних видатків – переміщених особах.

Зваживши за і проти кожного із варіантів все ж варто віддати перевагу другому – кілька дрібних програм з відомчою відповідальністю за свою сферу.

Механізм єдиної бюджетної програми вже застосовувався – мова про ковід-фонд. Як показала практика, це був не найкращий варіант із додатковими ризиками нецільового використання.

Крім того, цей варіант не дуже релевантний до підтримки ВПО, оскільки видатки будуть дуже різні за своєю суттю. А у випадку з кількома бюджетними програмами буде мати місце профільна підтримка внутрішньо переміщених осіб.

У будь-якому разі механізм підтримки ВПО важливо детально обдумати з оцінкою наслідків на тривалішу перспективу. Адже залучення фінансових ресурсів для допомоги переміщеним особам – це лише половина справи, інша, не менш важлива, – надати таку підтримку максимально ефективно.

Тарас Маршалок, Юлія Маркуц, Дмитро Андрієнко, Центр аналізу публічних фінансів та публічного управління Київської школи економіки