В. Громовий: в освіті совкові маразми лише примножилися

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Як припинити зливати «пальне» в педагогічній лісосмузі та пхати сіно в бензобак?

Ми вже забули про маразми радянської системи, які зрештою призвели до краху соціалістичної економіки.

Якщо на радянських автобазах водієві платили за кількістю «ходок», для того щоб мати нормальну зарплату, треба було «намотати» кілометраж. Для цього слід було:

1. Домовитись, щоб табельниця поставила більше ходок.

2. Не переобтяжувати себе ощадливим використанням пального.

3. Злити з бака в придорожню канаву не використану солярку чи бензин, щоб не спалитись і «виправдати» накручений пробіг.

(Діяв принцип: продати не можна вилити. Бо солярка нікому і даром тоді не була потрібна).

Якщо швейні чи взуттєві фабрики – тоді просто «гнали план», як наслідок, магазини були завалені неякісним одягом і взуттям, яке практично ніхто не купував, бо всі «ганялись за імпортом».

Якщо була диспропорція в цінах – білим хлібом годували свиней…

В економіці ринок усе розставив на свої місця. Ну не все, бо в нас кланово-олігархічна модель економіки, але принаймні очевидні абсурди зникли.

А от в освітній сфері совкові маразми не тільки не зникли, а і всіляко примножились.

Ми вперто продовжуємо «гнати план»: 100% українських учнів отримують раніше атестат, а тепер свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти. Другорічників у нас давно вже не існує, усі оцінки позитивні, а пороговий бал «склав — не склав» ЗНО на межі сліпого вгадування.

80% випускників шкіл продовжують «здобувати» вищу освіту. Нікого не хвилює те, що дві третини з них фактично мають свідоцтво про нездобуту повну загальну середню освіту й абсолютно неспроможні опановувати університетську премудрість.

Ми зберігаємо поурочну оплату праці вчителя. Якщо платять за «години», то, звісно, усім цих «годин» не вистачатиме, буде йти війна за «години» і завданням №1 буде зробити запис про проведені (а іноді й не проведені) уроки в журналі ручкою з пастою одного відтінку.

Ми вперто тримаємось за радянський гібрид слона і носорога школу І-ІІІ ступенів, створення якого було одним із проявів гігантоманії в країні Рад. Як наслідок, «маємо, що маємо»: розтягнуту на 12 років початкову школу, яка є абсолютно нефункціональною.

Ми навіть у старшій школі досі позбавляємо учнів можливості вибору предметів. «Їж, що дають», — досі діє принцип радянського «общепита» замість забезпечення індивідуального освітнього меню.

Радянська вертикаль управління, МОНоцетрованість і начальникоцентрованість – наше фсьо! Як наслідок, дика забюрократизованість і несвобода у всьому сковує по руках і ногам сили змін.

Ми давно вже не ведемо «битви за урожай», забули про соціалістичне змагання й уявлення не маємо, який передовий комбайнер скільки намолотив зерна, але в освітній сфері зберігаються усі ці «намолоти» з кавалькади заходів, предметних олімпіад та шкіл року, помножені на новітні рейтинги ЗНО, «псевдопортфоліо» з перпедосами (передовим педагогічним досвідом), сертифікації передовиків-учителів тощо.

В освіті не просто збереглись, а і стократ примножились радянська показуха та імітаторство, псевдозаходи та відверта брехня… Тільки тепер це все називається піаром, з головним принципом «реформування»: робити лише те, що «приречене на популярність». Тому, замість розпіареної НУШ, на практиці у нас виходить розцяцькована СРУШ (стара радянсько-українська школа).

Наприклад, щойно прийнятий стандарт вчителя звучить, як витвір ненаукової фантастики на кшталт програми побудови комунізму новою радянською людиною в «одній окремо взятій країні, яку не шкода».

Не відбувся в українській освіті й педагогічний «лєнінопад». Ми досі, наприклад, банальні досягнення радянської НКВДшної педагогіки безпритульності видаємо за вершину світової педагогічної думки.

P.S. Знаю, як реально реформувати українську шкільну освіту… Продам своє «ноу-хау» відповідальним політикам. Дорого! У вигляді дорожньої карти, сценарію розвитку, програми, «підручника (настільної книги) реформатора освіти» чи концепції.

Ви знаєте, як мене знайти.

P.S.S. Усі, хто читає мою ФБ-сторінку упродовж останніх десяти років, добре знають моє бачення шляхів прориву у майбутнє нашої школи.

Оригінал