Автор: Володимир Онацький, заступник директора школи з навчально-виховної роботи.
А шоу триває…
Ось і добіг до завершення перший навчальний місяць, а таке враження, що минуло значно більше часу. Навчання розпочато: діти по кабінетах, вчителі гасають по школі дивними маршрутами, бо класи максимально відокремлені один від одного, і щоб потрапити, наприклад, з 5 класу до 11, потрібно пробігти по другому поверху одного корпусу, потім піднятися на третій поверх, перебігти в другий корпус і спуститися на перший поверх, або просто спуститися вниз на перший поверх, і пройтись вулицею у другий корпус. Усе заради безпеки.
Та, на жаль, безпечно себе не почуваєш. Щодня відсутня певна частина учнів у класах: хтось ще досі відпочиває з батьками (ну що тут скажеш: дешеві тури до моря дуже привабливі), у когось кашель, у когось нежить, хтось йде до лікаря. П’ятеро-семеро учнів, як правило, відсутні у кожному класі щодня. Потім діти повертаються без довідок, без висновків лікарів про те, що здорові, і все починається знову: інші діти їдуть на відпочинок, потім повертаються – і одразу в школу, інші з ознаками респіраторних захворювань залишаються вдома. А школа працює.
Ось повернулись з моря дітки. Одна дитина пішла в один клас, інша в інший. Класний керівник каже: «Ви повернулись з-за кордону, побудьте вдома на самоізоляції». «Ні, – кажуть батьки, – Єгипет не належить до червоної зони. Хай діти йдуть до школи». І діти ходять кілька днів до школи, потім з ознаками респіраторних захворювань залишаються вдома, а ще через десять днів батьки повідомляють, що вся родина хвора на Ковід. Однак школа офіційних повідомлень так і не отримала.
У цей же час з’ясовується, що захворіла на Ковід працівник їдальні. Зрозуміло, що в контакті з нею перебували майже всі. Закривається лише на два тижні їдальня, а навчальний процес продовжується.
Вчителька з ознаками ГРЗ звертається до сімейного лікаря, та призначає їй звичайне лікування. На тести вчителя ніхто не посилає, нікого не цікавить, що вчитель упродовж тривалого часу щодня перебуває в контакті з іншими дітьми. Відчуваючи свою відповідальність, вчителька робить тест за власні кошти, результат позитивний. Школа дізнається від вчительки про хворобу і відправляє клас на самоізоляцію. А якби вчителька не зробила тест, то клас би так і продовжував ходити: хтось би хворів, хтось ні.
Чи можна почуватися в таких умовах безпечно? Звісно, що ні. Чинні приписи не зобов’язують при відсутності дитини в школі приносити довідку від лікаря, що дитина здорова і може відвідувати шкільні заняття. Звісно, лікарі уникають відповідальності, перекладаючи її на батьків. А яка у цьому випадку відповідальність батьків? Ніякої. Ну так сталося.
Педагоги вже давно наголошували на тому, що мають бути протоколи, які захищали б учасників освітнього процесу, однак у реальності їх немає. Педагоги залишаються незахищеними. Ось вже і Верховна Рада пішла на самоізоляцію на три тижні, а школи будуть працювати за будь-яких умов, бо головне завдання шкіл – це догляд за дітьми, поки батьки заробляють гроші.
З такими, не дуже веселими, думками, сидів увечері у своєму дворі, біля районного центру дитячої творчості. Музика лунала з усіх вікон, дітлахи займались улюбленою справою. Щось змусило мене зайти на сайт РУО. І зразу побачив портрет красивої жінки з чорною стрічкою. РУО повідомляло, що від Ковіду померла директорка центру дитячої творчості. І ще раз прочитав повідомлення, потім подивився на вікна центру творчості і зрозумів: шоу триває. Вже, мабуть, менше зайвих педагогів, ніж 36 000…
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
