Коли буде велика війна?

Мирослав Гай

Мене часто питають, а коли ж буде велика війна?

Ну по-перше, для України вона іде щодня. У нас щодня поранені чи загиблі. Ми потерпаємо від мілітарної гуманітарної, економічної, політичної, інформаційної агресії РФ, стратегією якої є знищення України.

Що стримувало РФ до цього? Багато факторів:

Неготовність гуманітарної та політичної складової впливу на Донбасі поза Луганськом і Донецьком.

Російські акції 2014-го року в Харькові, Одесі, тощо, провалились і отримали протидію.

У новому парламенті і Кабміні було мало проросійського елементу.

Почалася люстрація і витискання російської агентури в силових відомствах.

Телеканали контролювалися нейтральною олігархією, що розкладала політичні яйця в різні кошики.

Українську владу отримали люди, які почали жорстке відокремлення України від усіх можливих зв’язків з РФ, де це було можливо, спрямувавши країну до ЄС та НАТО.

Було сформовано міжнародну коаліцію, яка ввела жорсткі санкції проти РФ, що в стратегічній перспективі мають виснажувати Росію та зменшувати її воєнні спроможності.

Відповіддю на агресію РФ стала народна хвиля волонтерського та добровольчого руху. Українці ринулися до лав ЗСУ, батальонів МВС, інших добровольчих підрозділів під контролем СБУ.

Ще одним із факторів стримання агресії РФ стала наявність на території України ГТС та атомних електростанцій. Нищення ГТС призвело б до невиконання контрактів РФ з ЄС, а будь-яка катастрофа на АС у випадку мілітарної агресії призвело б не тільки до екологічних наслідків, але й до шалених санкцій та криків з боку Заходу.

Ми бачимо, що перед РФ стоять складні системні завдання, щодо України.

Яким чином вона їх вирішує?

Керівництво РФ зрозуміло, що виключно гібридними методами взяти Україну не вийде і розпочало велике будівництво військової інфраструктури вздовж кордонів України та у Криму, перекидання туди під виглядом навчань ЗС РФ.

Наразі на кордоні з Україною сформовано три армії. Рф повернулася, після реформи Сердюкова, до практики великих з’єднань. Формуються нові дивізії, полки тощо, розконсервовують техніку, поміняли законодавство для масової мобілізації.

Політично, РФ сприяла приходу до влади в Україні невігласів та аферистів, що є стандартною практикою КДБ. На політичну арену України почала масово виходити проросійська агентура, що чекала свого часу.

Почалося масове створення проросійських каналів, скупка українських. Зараз така ж операція буду пророблена на місцевому рівні. Вводяться проросійські спікери. Створються нові проросійські партії, які часто видають себе за українські, просто вони за дружбу з РФ та російську мову, тощо.

Через політичне лобі були закодовано усі українські канали в супутнику, при цьому канали РФ залишились.

Почалася дискредитації волонтерів та добровольців, відкрито кримінальні провадження проти опозиційних проукраїнських політиків.

Як і перед початком війни, розпочалося скорочення Збройних Сил України під приводом оптимізації.

На зовнішній арені потроху почалося послаблення проукраїнської риторики, все менше українські представники згадують Крим, про щоденні втрати з загиблими та пораненими на Донбасі мова не йде взагалі. І це успіх саме російської дипломатії, як в середині України, так і зовні.

Є спроба зупинити блоки українських атомних електростанцій, під різними приводами, паралельно лобіюється закупка російської електроенергії.

Північний Потік-2, альтернатива українській ГТС, побудований на 90%, і сьогодні РФ заявила, що знайшла можливість його добудувати, попри санкції США.

Рф майже досягла усіх проміжних цілей в Україні і єдиний фактор, який стоїть їй на заваді – українське громадянське суспільство.

Те саме суспільство, яке йшло в добровольчі батальони, волонтерило тощо.

Але і проти нього ведеться робота.

І пропаганда та події останнього року спонукали моїх найближчих знайомих, що воювали всі 6 років, звільнитися з ЗСУ та навіть шукати шляхів еміграції, або звинувачувати минулу владу в антиукраїнських діях і голосувати вже дійсно за владу, що їм була запропонована проросійським медіа-лобі.

Ми дійсно стоїмо на грані національної катастрофи, з якої Україна вийде, але імовірно ціною ще більших жертв та втрати територій.

Ми будемо в НАТО та ЄС, але яким складом – залежатиме від людей кожної області, міста, селища. Де люди вийдуть на захист української державності, бажано з мисливцями, там і буде Україна, Європейська.

Де зможуть перемогти проросійські сили, ті регіони підуть під РФ.

А після розвалу РФ повернуться в Україну.

За будь-яких умов наша фактична та демографічна географія помінялися і ми вже ніколи не будемо, як колись.

З позитиву – те, що у найближчі 100 років ми зможемо говорити про повернення Кубані.