Школярі не сприймають всерйоз дистанційне навчання і не стараються – вчителька

“Всеосвіта” запитала у вчителів та директорів шкіл, чи вдалося їм організувати освітній процес в умовах карантину і чи може дистанційне навчання бути ефективним?

Всі ми вчимося жити в новій реальності. Вчителі, батьки, діти. Карантин взяв нас в облогу, поставивши життя на паузу. Створив труднощі, ускладнив комунікації. Нам всім доводиться вчитися перелаштовуватися. Працювати в умовах самоізоляції, надсилати дітям завдання, перевіряти, мотивувати, вимагати старанності.

От тільки все це робити треба через інтернет. І варто зізнатися, що в цьому напрямку в нас поки що не все так ідеально.

Тож що воно таке, дистанційна робота?

Виклик для вчителів? Чи можливість розслабитися?

Цілодобове спілкування з учнями та батьками у «вайбері», «месенджері», пошук нових ресурсів, тренінгів, проєктів, чи погано працюючий інтернет та спроба реанімувати єдиний старенький комп’ютер вдома, який безнадійно ламається?

Про те, чи вдається ефективно забезпечити учнів навчанням і чи не страждає освітній процес, “Всеосвіта” вирішила запитати у вчителів та директорів шкіл. 

Так, вчителька Надія Азарова, добре відома своїми відвертими дописами на фейсбуці,  вважає, що дистанційна форма навчання в перспективі може мати високу ефективність. Але на сьогоднішній день існує багато «але».

“Якщо ми говоримо про “відчитати урок, аби був”, то згодиться навіть простий смартфон, але, якщо говорити про якість, то тут не все так просто. Наприклад, напередодні карантину в мене виникли проблеми з ноутбуком. Поремонтувати його в умовах карантину ніде. На купівлю нового немає коштів. Телефон маю звичайний, він не справляється з таким навантаженням, тому цей варіант відпав автоматично. Лишився старий комп’ютер в кімнаті сина, який теж має обмежені можливості, тому, аби організувати таку форму навчання в даній ситуації довелось потрудитись. І подібна ситуація зараз у багатьох вчителів”, – зізналася нашим журналістам Надія.

Надія визнала  – якщо за інших умов все можна було б вирішити, придбати та відремонтувати, то в умовах ізоляції –  то справжня біда. Те саме стосується учнів. У когось погане з’єднання, хтось використовує телефон, який ледь справляється з навантаженням, у когось проблеми зі звуком… Не кажучи вже про не найбагатших в світі вчителів, які просто не мають змоги ізолюватись для проведення уроку, проживаючи в однокімнатній квартирі, і маючи маленьких дітей. Тому попри те, що існує безліч порад, ресурсів, тренінгів, дуже часто все впирається в банальну технічну неоснащеність і неможливість покращення цієї ситуації в умовах карантину і фінансової скрути, додала Надія.

“Аби вчителі та учні призвичаїлись потрібен час. Часу нема, це треба робити зараз. У підсумку стало очевидно, що ми просто виявились не готовими до такої ситуації на всіх рівнях, не лише медичному,” – сказала Надія.

До запровадження карантину вчителька викладала онлайн лише у виняткових ситуаціях. Але навіть попри негаразди та складнощі, вона знаходить можливості зробити освітній процес для учнів цікавим та корисним, навіть дистанційно.

“Тепер, коли потрібно займатись групами, використовую Zoom. Всім незвично, але шукаємо оптимальні вправи і активності, аби зробити такий формат максимально продуктивним. Долучаю Телеграм і Вайбер, аби дистанційно бути на зв’язку постійно,” – підсумувала вчителька. 

“Школярі не сприймають дистанційне навчання всерйоз і не стараються.”

Про особливості дистанційного навчання розповіла і вчителька української мови та літератури, Анастасія Бречко.

“Я працюю з дітьми через групи у Viber та Telegram. Із задоволенням би використовувала Google classroom, але не всі діти вміють користуватись, бо у мене 5 клас, тому працюємо з тим, що маємо. Задаю робити проєкти також і дивитись та аналізувати фільми. Мотивація зараз дуже залежить від батьків. У 5-му класі дітей важко налаштувати, що це не канікули, а карантин. Тому залежить від того, як прокомунікували це батьки”, – розповіла Анастасія. 

Вчителька не приховує, що батьки є різні. Деякі підтримують систему дистанційного навчання, допомагають дітям, спілкуються із вчителькою, а деякі постійно пишуть агресивні повідомлення щодо такої системи( Анастасія вважає, що тут також присутня психологічна складова ізоляції вдома). Загалом, зізнається, працювати стало важко, бо немає чіткої загальної системи з усіх дисциплін. До того ж, діти не сприймають дистанційне навчання всерйоз і не стараються.

“Допомагає мотивувати постійна комунікація з батьками, надсилаю їм таблицю, де видно, що вже виконали їхні діти, а над чим ще треба працювати, загалом обговорюю з ними психологічний стан дітей і від цієї інформації потім відштовхуюсь, формуючи нові завдання”, – зазначила вчителька.

Про організацію дистанційної роботи розповіла і директорка школи № 179 Києві Ірина Чернилевська. Каже, без допомоги батьків організувати освітній процес – неможливо.

“Вже є поодинокі вимоги деяких батьків: «Дайте параграф і відчепіться”! Або ж нічого робити не будемо, тому що село, немає інтернету, часу немає, бажання немає, терпіння не вистачає.
Процес навчання є обов’язковим, але здійснюється добровільно. Навіть те, чи буде відвідувати ваша дитину школу, вирішують батьки. Але все ж, я вважаю, що треба ефективно використати час життя дітей, організувавши їх на змішану самостійно-дистанційну форму, –  підкреслила пані Ірина.

І додала, що їхня школа працює за змішаною формою дистанційного навчання, де є і самостійна робота учня, і представлення нового матеріалу на різних інтернет-платформах і можливість консультацій вчитель-учень, а також тести, завдання і проєкти.

ВСЕОСВІТА