Писати анонімні листи та “давати здачі” – як маленька школа протистоїть булінгу

Психолог, скринька з анонімними скаргами та безкінечні бесіди. Як в Україні борються з булінгом на місцях, розповідаємо на прикладі однієї школи.

67% українських дітей у віці від 11 до 17 років стикались з булінгом за останні кілька місяців. 28% з них ставали жертвами цькування, 48% мовчать про образи. Проте булінг – міжнародне явище. Правозахисні організації на зразок ЮНІСЕФ, уряди держав та просто небайдужі люди, схоже, стали на стежку боротьби із цькуванням у школах.

А з 17 січня 2019 року в Україні запрацювавзакон про протидію булінгу. Нова законодавча норма виводить цькування в освітньому процесі в окреме явище, а за випадки систематичного булінгу тепер береться поліція. Також постраждалий може звернутись на гарячу лінію до соціальної служби з протидії насильству. Почастішали згадки про шкільне цькування на сторінках ЗМІ, а нещодавно на екрани телевізорів вийшов серіал “Перші ластівки” в якому тема булінгу стала однією з ключових. Складається враження, що в Україні проблему визнали, тоді прийняли, а зараз вирішили боротися. Але наскільки ефективна ця боротьба?

Для того, щоб дати відповідь на ледь не риторичне запитання, ми звернулися до безпосередніх учасників освітніх процесів. З огляду на бажання опитаних, їхні імена та назва школи залишаться невідомими. Ще кілька років тому у цій невеликій сільській загальноосвітній школі на Прикарпатті, як і в багатьох інших, бачили та розуміли проблему булінгу, проте… мовчали.

На жаль, навіть на офіційне визнання проблеми цькування у школах, в нашої держави пішло більш ніж чверть століття. А якщо на офіційному рівні мовчать про булінг, то і в державних школах першими бити на сполох не будуть. Винятком не став педагогічний колектив цього закладу. Так, психолог у школі працює вже не перший рік, але вся його роль в житті учнів зазвичай зводилась до анкет щодо професійного орієнтування або визначення типу темпераменту. Роль “арбітра” між школярами брали на себе вчителі, а дехто навіть проводив загальні бесіди з учнями на тему цькування, проте серйозного поступу в одиноких спробах боротьби з проблемою й шукати годі.

Булінг – це не лише між дітьми

Окрім класичного цькування одним учнем іншого, у школах поширений булінг за схемою “дитина – вчитель” та “вчитель – дитина”, розповідає вчителька географії із 38-річним стажем.

Буквально нещодавно зіткнулася з претензіями від однієї учениці. Вона розповідала, що у вчителів легка робота та що я заробляю купу грошей за системою надбавок. Хоча моя зарплата і до 10 тисяч гривень на місяць не дотягує, 
– розповідає класна керівниця 8-го класу.

За словами вчительки, булінг з боку дітей – досить поширене явище. І якщо інколи учні мають обґрунтовані претензії до роботи педагога, то найчастіше це звичайне цькування, після якого у вчителів стається як мінімум емоційне вигорання чи навіть нервові зриви. Часто такі речі відбивають бажання взагалі працювати в освітній сфері.

Проте існують і зворотні проблеми. Педагогиня визнає, що є вчителі, для яких мати улюбленців – нормальна практика. Водночас діти, яким не пощастило “потрапили в немилість” до вчителя, страждають від занижування балів, прихованих чи неприхованих образ. Таким вчителям не місце у школі та і в роботі з дітьми взагалі.

Булінг однієї дитини стосовно іншої викликаний бажанням самоствердитись, – розповідає вчителька.

Шкільний клас, за її словами, – дуже строката група людей. Кожен по-різному вихований та має різні уявлення про рамки дозволеного.

Чому виникає булінг

Більшість проблем не з’являються у школі – їхнє коріння вдома,
– заявляє вчителька географії.

За її словами, булери (кривдники) самостверджуються за чийсь рахунок, бо в них вдома існують певні проблеми. В когось неповні сім’ї, хтось звик собі ні в чому не відмовляти, а когось мучить питання “чому мої батьки п’ють”?

“Коли учень бачить несправедливість, він схильний “відігруватись” на своїх однокласниках”. Або ж навпаки, якщо у голову дитині батьки щодня втовкмачують, що вона найкраща, то в результаті отримуємо егоїста, який схильний булити і однокласників, і вчителів. Частково ці слова підтверджуються тим, що батьки булерів ніколи не бачать проблеми у своїй дитині, а шукають причини серед однокласників та вчителів. Проблемою також є те, що батьки скривджених дітей практично не звертаються до адміністрації школи, та дуже рідко наважуються змінити навчальний заклад через булінг. За словами вчительки, жертви цькування воліють мовчати про цей бік шкільного життя.

Способи боротьби

Проблему булінгу повинні прийняти не лише освітяни, але й батьки – розповідає педагогиня.

Щоб ефективно боротися проти цькування, треба виступити загальним фронтом вчителям, батькам та дітям. Без допомоги батьків вдома, старання школи будуть ефективними лише наполовину.

“На мою думку, важливими кроками в цьому напрямі є робота шкільного психолога”. Справді, тепер частота спілкування спеціалістів з цілими класами, та з окремими учнями зросла в кілька разів. На думку вчительки, педагог повинен виступати модератором лише в поодиноких конфліктах. Що стосується систематичного цькування, то тут до вирішення питання повинен приєднатись психолог. Виклик поліції – лише в крайніх випадках.

Вірю – більшість конфліктів, якщо вони вчасно виявлені, можна усунути розмовами. Якщо ситуація запущена, то вважаю, що жертва має право “дати здачі”. Так, це не популярна сьогодні думка, але інколи цей спосіб є найефективнішим для скривджених дітей моментально припинити знущання, – підсумовує вчителька.

Що кажуть школярі

Мене булили в молодших класах,
– розповідає учень восьмого класу тієї ж школи.

За його словами, були кілька випадків, які вже нагадували не просто жарти, а справжнісінький булінг. Проте зараз хлопчик не може пригадати, коли востаннє стикався з чимось подібним. Також він ніколи не ставав свідком булінгу серед дітей та не пам’ятає про випадки цькування вчителя з боку школярів.

Нещодавно бачив, як вчитель з англійської мови вдарив однокласника,
– розповідає тринадцятирічний хлопець.

За його словами, так вчитель реагує на неслухняних учнів. У педагога поки невеликий стаж – менш як 3 роки викладання.

На запитання, чи проводить розмови з дітьми шкільний психолог, восьмикласник відповідає ствердно. За словами хлопця, у вересні психолог розповів усьому класові, що на першому поверсі школи відтепер стоятиме скринька для анонімних скарг. Туди можна кидати анонімні листи про випадки цькування з боку однокласників чи вчителів.

Що в результаті

За останні кілька років як і ця конкретна школа зокрема, так і Україна загалом нарешті перестали замовчувати проблему булінгу в освітній системі. Правильні кроки є, але недопрацювань теж вистачає. З одного боку, в лютому 2019 року в Україні суд вперше призначив покарання за булінг. Тоді батьки дівчинки, яка насміхалась над своєю однокласницею програли суд та були змушені заплатити штраф у розмірі 850 гривень. Чи достатня така сума покарання? Чому такі випадки досі поодинокі, хоч закон діє вже майже рік?

Шкільні психологи розуміють, що жертви цькування бояться про це розповідати, та чи загальні бесіди і скринька скарг в найбільш людному місці школи дають таку потрібну анонімність для дітей?

Чому міністерство освіти закликає повідомляти про насильство на гарячу лінію освітнього омбудсмена, але скарги починають сипатись лише після того, як на великий екран вийшов серіал про підліткові проблеми?

Можливо відповідь криється у небажанні чи нерозумінні багатьох батьків того, що з дитиною треба по-справжньому говорити про булінг, а не просто цікавитись оцінками та ставити загальне питання на зразок “ніхто в школі не ображає?”

Або відповідь в недостатніх зусиллях з боку влади у боротьбі з булінгом? Можливо поліція не надто активно цікавиться такими справами? Чи просто вказівки “зверху” кволо впроваджуються на місцях?

Загалом питань поки більше, ніж відповідей. Однозначно можна говорити лише про одне – мовчання робитиме вас співучасником порушення прав людини.

Автор: Ростислав Струтинський

ОСВІТА 24