Заслуженого вчителя України Віктора Мисана обурило те, що від педагогів вимагають всього, тому в них не має права на помилку.
Як розповів освітянин на Facebook-сторінці, за останні п’ять років різко зросли вимоги до вчителя. Майже всі хочуть від нього “елементарного”: все знати, бути вихованим, бути психологом тощо.
“Що слід розуміти під загальною ерудицією педагога і його культурно-освітнім розвитком? Хто і що є мірилом цієї ерудиції та культурно-освітнього розвитку? Ознайомлення, читання, конспектування, заучування і запамятовування нормативних документів (а особливо їх положень, переліків) освітянами впливає на їх ерудицію і культурно-освітній розвиток? Хто і коли почне визначати ерудицію і культурно-освітній розвиток управлінців освітньою галуззю? Коли ті, хто складає тести,програми, різного роду завдання тощо публічно проходитимуть атестацію, сертифікацію? Чи маю право, як учитель, щось забути і не пам’ятати, але знаю, де його відшукати і де про нього прочитати? Хто із тих, хто “вчився на пісатєлєй” наважиться зайти до класу і за своєю писаниною провести урок (і не один!) так, щоб реалізувати компетентнісний підхід і щоб нам всім після цього “майстер-класу”… захотілось?” – запитання, запитання і запитання. Їх стільки, що від них не просто голова пухне, а, здається, вже давно затиснена лещатами.
П’ять років тому, коли залишив працю в університеті і повернувся до рідного закладу, був окрилений і приємно здивований дебюрократизацією шкільного життя. Школа, хоча й потопала у чималій кількості звітів, перевірок, заходів, ще “виробляла кисень”, від якого мозок акумулював свіжі ідеї. Але з часом “вуглекислий газ”, який продукує вертикаль папіряччя (від МОНУ і нижче), спонукає до пошуку протигазу, бо у такій воні виживуть лише ті, хто швидко зорієнтується і віднайде засоби для збереження життя.
За останні п’ять років різко зросли вимоги до вчителя. І що характерно – майже всі хочуть від вчителя “елементарного”: щоб він все знав, щоб був вихованим, щоб був психологом, щоб був організатором, щоб займався самоосвітою, щоб працював, не отримуючи доплат, щоб добровільно йшов на сертифікацію, щоб відповідав за моральний клімат у шкільному колективі, щоб був прикладом, щоб не займався репетиторством, щоб …, щоб…., щоб…”.
Я, як педагог, нічого не хочу і нічого не вимагаю. Сьогодні прожив 5 уроків. Витер із дошки схеми, які заготував своїм вихованцям-слухачам. Витирав тричі, постійно змиваючи гумку у шкільному туалеті, щоб дошка залишилась чистою, оскільки завтра у цьому кабінеті буде працювати мій колега. Відкрив вікна – провітрив класну кімнату. Зібрав з-під парт: папір, поламані ручки, використані вологі серветки, пусту пляшечку з-під води, гризяк від яблука,…
Вимив руки. Зачинив вікна, кабінет…
Нічого ні від кого не вимагаю, лиш іноді задаю собі запитання: З ким я працюю? Для кого я живу? І чи повинен я все знати?” – пише викладач.
ДЖЕРЕЛО:
marik.co.ua
- intense_post_subtitle:
- intense_post_single_template:
- intense_featured_gallery:
- intense_featured_image_type:
- standard
- intense_image_shadow:
- null
- intense_hover_effect_type:
- null
- intense_hover_effect:
- 0
- intense_featured_audio_url:
- intense_featured_video_type:
- intense_featured_color:
