Богдан сильно хоче в Ростов

Віктор Бобиренко
Політолог

Офіс-менеджер президента України Андрій Богдан зробив сміливе припущення, що усі акції проти капітуляції, що прокотилися Україною – проплачені Порошенком.

Що ж, тих, хто впевнений, що масонську змову в Україні очолює Петро, якого душить жаба, бо тепер не зможе заробляти на війні, він задовольнив. Ці бідні люди впевнюються вкотре, що світ чорно-білий, існує абсолютне зло, і це зло хоче чогось від нашого бубочки, який добрий і красивий, і хоче миру. Ну, ще може, як кажуть в Сумах, на крайняк, у когось із тих бомжів, хто проходив мимо майданів-мітингів, можна посіяти паніку: де тут можна заробити бабулєтіков?

Більшості населення і на мітинги, і на формули всякі там (хоч Ньютонів, хоч Штайнмаєрів) накашляти ще зі школи. А ось тим небайдужим, зате активним і злим, які вийшли, він сала за шкуру залив. І я за його здоров’я тепер переживатиму. Раніше якось частіше били Шуфрича. Тепер Шуфрич явно на третьому місці.

А мені добре. У мене спогади про майданні заробітки.

У 2001-му на “Україні без Кучми” я заробив струс мозку і купу гематом. Щось пішло не так. Найбільший спогад, як мєнти ловили на київському вокзалі у першу чергу тих, хто говорив українською, і у кого була українська символіка. А з особливою люттю били за “Слава Україні!”.

Мєнти ловили на київському вокзалі у першу чергу тих, хто говорив українською, і у кого була українська символіка. А з особливою люттю били за “Слава Україні!”

Це щоб ми зараз розуміли, що би нас чекало, якби два Майдани у 2004 і 2014-му не перемогли.

У 2004-му все було мімішно. Я командував сотнею (насправді більше) сумських студентів. Це був бойовий загін, який не просто висвистував на Майдані “Ющенко!”, а робив конкретні справи: пікетував, закривав, демонстрував. Нам кілька разів невідомі люди приносили гроші типу “Від нашої фірми/відділення/жеку – вам”. Ми дякували і брали. З общака купувалося найважливіше – прокладки. Які йшли у взуття і були чудовим профілактичним засобом проти застуди.

А ще – мені у перший же день, глянувши на мій допотопний мобільник, якийсь штабний товариш дав рацію, налаштовану на певну хвилю. Для зв’язку. І мобільник. І цей новенький мобільник залишився мені, і служив ще років зо три.

На Майдані у січні 2014-го у Будинку архітектора, мені, задублому до соплів, за запискою мого сотника Івана Бортника (просто за запискою, надряпаною на листку з блокнота) видали афігєнні валяночки. А студенти подарували біту. Справжню. Людина у валянках, теплій шапці і з бітою, маючи гени гаплогрупи R1a1(це ті що вибили і поїли неандертальців) звичайно ж хотіла спробувати біту на міць на голові космонавтів. Тим більше, що космонавти перед цим вже двічі били мене не по дитячому. І тільки бідна покійна мама моя десь йойкала на небі, бо вчила сина, що бити людей палкою по голові не можна. А він так і послухався.

Біта, що так гріла мені руки, згоріла в кіпіші у Будинку профспілок 20 лютого 2014 року. А валяночки я і досі не зносив.

Так я за що хочу сказати Богдану, крім подяки за спогади. У мене скоро день народження. І студенти подарують мені нову біту. А хтось сильно хоче в Ростов.

Оригінал