Суперсила монобільшості: на що здатні “слуги народу” у Верховній Раді?

АВТОР: ДАРИНА РОГАЧУК, НАДІЯ СУХА

Понад 43% підтримки на виборах. 124 місця за партійним списком і ще 130 місць за мажоритарними округами. 

Цей безпрецедентний для парламентських виборів в Україні результат показала партія, яка вийшла на політичну арену менше, ніж півроку тому – “Слуга народу”. 

Якщо головною інтригою всіх попередніх перегонів було те, які партії та мажоритарники зможуть об’єднатися і створити більшість у Верховній Раді (коаліцію), то цього разу все очевидно. 

Простий математичний розрахунок. Щоб сформувати коаліцію, потрібні 226 депутатів. У нинішній же ситуації, якщо до 124 списочників додати 130 мажоритарників, виходить 254 “слуги народу” – не просто необхідна кількість нардепів, а навіть із запасом. Тож вперше в українському парламенті буде монобільшість з однієї політичної сили, якій для створення “свого” порядку денного не потрібні будуть союзники. 

Напередодні нового політичного сезону спецпроект “Вибори вибори” вирішив дослідити, у чому полягатиме суперсила “Слуг народу” у парламенті, а в чому – їхня слабкість і навіть небезпека для них. 

Можливості

Конституція каже: монобільшість має всі повноваження коаліції. При цьому головний закон країни не надто вже й наділяє “провладних” депутатів повноваженнями – до них відносяться лише подання президенту кандидатур прем’єра та міністрів (окрім міністрів закордонних справ і оборони). 

Втім, силою монобільшості або коаліції є якраз не широта повноважень, а відсутність обмежень щодо її діяльності. Фактично, вони можуть проголосувати будь-які законопроекти, постанови та поправки, крім змін до Конституції – для цього треба вже 300 голосів. 

Це дає монобільшості дуже великі можливості. Фактично, якщо “слуги народу” не розсваряться, не перебіжуть в інші фракції і залишаться єдиною командою, вони зможуть ефективно працювати.  

“Можна ухвалювати позитивні законопроекти, які до цього неможливо було ухвалити через спротив якихось зацікавлених груп впливу. Можна ухвалювати законопроекти, які є непопулярними в суспільстві. Наприклад, ті, які стосуються земельної реформи”, – каже політичний експерт Олексій Мінаков.

Однак “провести” у парламенті можна як за позитивні речі, так і за негативні, зазначає Мінаков. Це саме той випадок, коли кількість не завжди означає якість. 

“Відкрита дорога і до ухвалення сумнівних законопроектів, які визначаються політичною доцільністю і суперечать праву – наприклад, щодо проведення дострокових місцевих виборів“, – попереджає експерт. 

Звичайно ж, одноосібна більшість у Раді не завадить “Слузі народу” виконати обіцянки зі своєї передвиборчої програми, серед яких – запровадження механізму референдуму,  народного вето на законопроекти, відкликання народних депутатів, переведення державних послуг у режим онлайн, перезапуск антикорупційних органів та ін. 

Та й очікування українців від президента теж цілком можна буде виконати за допомогою більшості “слуг народу” у Верховній Раді. 

Нагадаємо, згідно з опитуванням КМІС, від Володимира Зеленського чекають таких кроків, як зниження тарифів на комунальні послуги, подання до парламенту законопроектів про зняття недоторканності з депутатів, суддів, президента, пришвидшення розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів і т.д. 

Ці та інші вимоги президент зможе реалізувати уже з цього вересня – за допомогою більшості “слуг народу” у Верховній Раді.

Важливо, що, маючи 254 депутати з необхідних 226 для прийняття законопроектів, у “Слуги народу” вже не вийде звинуватити у блокуванні голосувань політичних конкурентів чи колег з інших фракцій. Тому великі можливості накладають на монобільшість нової Ради ще більшу відповідальність. 

Опозиція?

Наявність монобільшості дає “Слузі народу” можливість розподіляти між собою ключові парламентські посади. З очільниками комітетів в партії вже визначилися. Також “слуги народу” можуть повністю заполонити президію Верховної Ради – крісла спікера, його першого заступника і заступника. Адже пости призначають звичайним голосуванням у 226 голосів.

Представники однієї політсили можуть стати й головами ключових комітетів. Так, “Слуга народу” може повністю диктувати порядок денний нової Ради і вирішувати, які законопроекти розглядатиме парламент. 

Адже, перш ніж потрапити у сесійну залу, законопроект проходить довгий шлях розгляду, в тому числі у трьох ключових комітетах – профільному, євроінтеграційному та антикорупційному. Якщо ж посади голів усіх цих комітетів обійматимуть “слуги народу”, є ризик, що законопроекти опозиціонерів не просто проваляться на голосуванні, а й узагалі не будуть туди допущені.

Стримувати та контролювати коаліцію в парламенті повинна опозиція. 

Широкі повноваження опозиції мали б урівноважувати вплив більшості у парламенті. У таких випадках як наявність монобільшості – тим більше. 

Проте в українській правовій системі немає законодавчих гарантій для опозиції. Чіткі повноваження мали би бути прописані в регламенті, проте під час зміни Конституції у 2014-му році про опозицію якось забули. Перейшли до парламентсько-президентської республіки, але на рівні закону не надали опозиції гарантій, які б забезпечили демократичну роботу парламентської системи.

У хороших демократичних традиціях опозиційні фракції отримують керівництво в контрольних комітетах парламенту. Йдеться про регламентний, антикорупційний та комітет свободи слова. У сучасних реаліях це має особливе значення.

У регламентному комітеті проводиться попередній розгляд питань про зняття недоторканності та затримання нардепів. Комітет запобігання корупції перевіряє кожен проект закону на наявність корупційних ризиків та частково забезпечує діяльність новостворених антикорупційних органів. Комітет свободи слова стежить за захистом преси.

Однак монобільшість може й не дотриматися цієї традиції та поставити на посади голів цих комітетів своїх партійців.

Якщо уявити, що кожен із них очолюватиме представник монобільшості, можна припустити, що комітет не контролюватиме владу, а, ймовірно, їй потуратиме. 

Ризики

Феномен “Слуги народу” у тому, що малодосвідчена партія з переважно невідомими  виборцям прізвищами та обличчями змогла у короткий термін отримати ледь не 50%-ву підтримку українців на виборах. Очевидно, що причиною такої довіри є високий рейтинг Володимира Зеленського. Тож битву за місця у Верховній Раді виграла не партія, а бренд президента. 

Головна проблема в тому, що більшість “слуг народу” недосвідчені у парламентській політиці, за багатьма не помічена хоча б мінімальна громадська активність – це люди-“ноунейми”. Нові депутати навіть мало знайомі між собою. Відповідно, вони не матимуть особливої політичної ваги і, ймовірно, будуть слухняно натискати кнопку “підтримую” чи “не підтримую”.

У такому випадку цілком можемо говорити не стільки про монобільшість у парламенті, скільки про те, що Україна стає де-факто президентською республікою. І центр прийняття рішень парламентом буде не під куполом Ради, а виключно на Банковій чи на Європейській площі. 

Якщо події розгортатимуться за таким сценарієм, то особливо загрозливо звучать ідеї повністю зняти депутатську недоторканність. Це зробить обранців слабкими, а президенту дасть додатковий важіль тиску на Раду через керівників силових структур і генпрокурора. 

Зняття недоторканності може перетворитися з демократичного інструменту на батіг для покарання “незручних” депутатів або опозиціонерів. Тому новим нардепам треба зважати на те, кого вони погодять на цю посаду. Без реальних гарантій захисту від кримінального переслідування опозиція не буде засобом стримування влади від зловживань.

Іронія долі в тому, що під роздачу можуть потрапити саме ті політичні сили, які роками обіцяли виборцям зняття депутатської недоторканності. Наприклад, “Батьківщина” або “Європейська солідарність”. Заробляючи бали на вибори, тепер вони можуть постраждати від свого дітиська.

Є лише один балансир, який може впливати та монобільшість. Якщо для більшості голосувань інші фракції майже не відіграватимуть ролі, то для змін у Конституції “слуг народу” все одно замало. Адже таке голосування передбачає щонайменше 300 голосів. 

У такому разі “слугам” доведеться шукати політичні компроміси з іншими фракціями в парламенті. І, можливо, такі домовленості вплинуть на подальші голосуваня

Друга ідея, про яку говорять в команді президента – імперативний мандат. Зараз депутат може іти проти волі своєї фракції. Як максимум його можуть виключити з фракції і забрати керівну посаду в комітеті, а з імперативним мандатом не лояльний член фракції припинить бути депутатом. Ціна непослуху – мандат.

Чи така страшна монобільшість, як її малюють?

Від монобільшості “слуг народу” в парламенті нікуди не подітися. Однак не так страшна сама монобільшість, як безпорадність опозиції на її фоні. Ризик того, що влада зосереджена в руках однієї партії, великий. Але чи стане він небезпечним, залежить тільки від самих “слуг”.

Велика кількість депутатів однієї партії, їхня непідготовленість до роботи насправді спричиняє багато ризиків. Зокрема, можуть бути зайняті ключові посади, ігноровані ініціативи опозиції та проголосовані суперечливі законопроекти. Однак, якщо “слуги народу” налаштовані будувати демократію в парламенті, то цих ризиків вдасться уникнути.

“Ми повинні також розуміти той факт, що монобільшість не є монолітною і консолідованою, там багато різних груп впливу. Це є в певній мірі запобіжником від ризиків”, – зауважує політичний експерт Олексій Мінаков. 

У країнах з розвиненою демократією однопартійну більшість тримають у рамках конституції самостійна судова система, яка захищає громадян від зловживань влади, та опозиція, яка має широкі повноваження у парламенті. 

У нас судова система слабка через корупцію і адміністративний тиск влади, а повноваження опозиції не забезпечені на рівні закону. Тому у нас є лише два балансири, які можуть стримувати монопартійну коаліцію. Перший – формальний: відсутність необхідної кількості голосів за зміну для Конституції. Другий – суб’єктивний: особиста відповідальність депутатів при голосуванні за закони, в тому числі, суперечливі.

УКРАЇНСЬКА ПРАВДА