Юрій Андрухович: «Зеленський – це людина-фейк, порожнє місце»

Письменник Юрій Андрухович поділився з «Белсатом» думками щодо перспектив української мови, президента Зеленського і відповів, чи піде він у політику. Розмову провела Світлана Овчарова.

Пане Юрію, почнемо від недавньої події. Не так давно були ухвалені зміни до українського правопису. Наскільки ви вважаєте їх доречними, чи взагалі ви звертаєте на них увагу у письменницькій діяльності?

Думаю, що потреба назріла. Наскільки я знаю, там є якісь прогресивні речі, і загалом цей правопис є таким ліберальним, «і нашим, і вашим». Ви можете писати «Атени», але можете і «Афіни», і тому подібне. Я думаю, це ще одна перехідна стадія, і світ від неї не загине.

Тобто відбудеться процес адаптації, прийняття?

Ну, якщо українська мова буде жити, то може років через 50 будуть ще якісь [зміни в правописі].

А є сумніви щодо майбутнього української мови?

Так, у мене є сумніви.

Тоді, якщо ми говоримо про мови, в одному з ваших інтерв’ю ви казали, що прийняття закону про мову ще не означає його втілення в життя.

Звичайно. Особливо в нашій країні. Найпоширеніша і найзрозуміліша ідея полягає в тому, що самі по собі закони дуже хороші. А життя таке погане, тому що закони взагалі-то не виконуються.

А тоді що мають робити суспільство, інтелігенція, політики, щоб закон з паперу перейшов до життя?

Робити те, що й робили. Десь там алярмувати, десь вимагати дотримання, писати якісь петиції, щось штурмувати… Найкраще, коли на Майдан виходить мільйон людей, тоді все стає добре. Я думаю, що там був критичний фактор. У проекті були ж [мовні] інспектори і їх, здається, вихолостили, їх немає в цьому проекті. І це не додає мені оптимізму. Є правила дорожнього руху, ПДР. Як уявити їх виконання без інспекторів патрульної служби. Так само виконання цих пунктів, напевно, вимагало б не просто громадського контролю, а контролю службового, офіційного.

Сподіватись на відповідальних громадян не варто?

Я сподіваюсь на відповідальність окремих активних громадян. Так, як у нас було завжди. Представників цієї інтелігентської меншини, з якої заведено насміхатися, але вони щось та й роблять.

У вас є фраза: «Дивлячись на сучасну українську політику, таке враження, що все стало “фейком”». Чи є якась протиотрута “фейку”?

Могла б бути культура і, зокрема, література. Але тенденція така, що книжок у всьому світі та Україні читають менше. А якщо і читають, то не художню літературу. Люди звертаються до книжок за якимись порадами. Як їм жити, як заснувати фірму, як пообідати з важливими людьми, як звабити наречену. Але романи, не кажу вже про поезію, перебувають у ситуації меншого попиту.

Ну ви, наприклад, намагаєтесь достукатись до суспільства публіцистикою. У вас кілька колонок у ЗМІ, ви доволі активно коментуєте політичні події.

Це швидше для себе. Я не дуже розраховую на їхню дієвість. Ще років сім тому вони ще були дієві, вони ще мали певну впливовість. Це, знову ж таки, втрачається.

А що змінилось?

Набагато більше стало інтернету, соцмереж. Я сам публікую все в інтернеті. Соцмережеве життя.

Інстаграм?

У мене і у фейсбуці немає акаунту. Це кайфово, прекрасно. Це дає таку насолоду життям, яку жоден фейсбук не дасть.

Від насолоди повернемось до політики. Ви не голосували ні в першому турі ні в другому турі за Зеленського. Які у вас претензії були до нього, як кандидата, і як ви оцінюєте його президентську діяльність?

Ну яка це діяльність? Поїв шаурму на камери… Усе на камери. Це людина-фейк, порожнє місце. Цікаво спостерігати, як довго це суспільство буде сп’янілим. Коли прийде бодун? Треба пройти через похмілля. Я хотів би, щоб усе було якомога гірше зараз. Щоб долар по сто, щоб дефолт. Інакше ж не протверезіють.

В Білорусі, в Росії говорять, що дуже цікаво спостерігати, що ж буде. Наскільки це цікаво для українців, коли кожні вибори маємо велику кризу, постійні зміни? Ці зміни теж формують протестний електорат, який і голосує на виборах?

Я теж незадоволений цими українськими граблями. Але думаю, що по іншому у нас уже просто не буде. Весь час будемо наступати на граблі.

Навіть, коли повністю змінити парламент?

Що ми можемо змінити? Ми не маємо іншого народу. Це ж все від нього. Він носій влади, він «наголосовує» і президентів, і парламент, і все на світі своїм вільним рішенням. Йому ніхто не приставляє кулемет до лоба, як, напевно, білорусам, і каже: «Голосуйте за бацьку». В Україні такого не було, вся ця народна глупота себе показує без зовнішнього примусу.

Ви ніколи не думали про політичну кар’єру? Дивлячись на те, що відбувається зараз, у нас ідуть в політику всі.

І буде ще більше.

Але для вас це не варіант?

Ні, це кумедно, я готуюся, як кажуть, поржати. Я буду ржати тим активніше, чим гірше все буде навколо. На інше ми не заслужили.

Немає страху, що буде гірше?

Та який страх у моєму віці. Я живу в незалежній Україні з 1991 року. Тут боятися виключено. Це приречено на ідіотизм.

Світлана Овчарова/ОК, belsat.eu