Поки Асад залишається при владі, цей конфлікт не закінчиться – сирійська біженка

Сирійка Саміра Сібаі понад рік працює лікарем у празькій лікарні «Мотол», а увесь вільний час витрачає на поїздки по Чехії, щоб розповісти про конфлікт в її рідній країні. Вона каже, що спочатку робила це з однією-єдиною метою – щоб люди почали допомагати сирійцям. А зараз вона, сирійська біженка, прагне розповісти не тільки про свою сім’ю, своє дитинство, навчання на медичному факультеті і те, що відбувається в Сирії, але і про вплив путінської пропаганди на чеське суспільство: на її думку, Росія використовує кризу біженців, яка почалася через війну, щоб нагнати страху і викликати ненависть до приїжджих, щоб зробити винним Європейський союз, і таким чином змусити Чехію знову впасти в обійми Москви.

– Наш будинок, на щастя, все ще стоїть, тому що розташований неподалік від центру – в місці, яке контролюють сили Башара Асада. Режим же не буде сам себе бомбити. Але будинки деяких моїх родичів, які жили в інших районах Хомса, зрівняли з землею, і тепер вони живуть в нашій квартирі або в квартирах, які покинули інші люди. Багато, звичайно, емігрувало.

Улюблений ресторан Саміри в Хомсі до початку війни …

….і після

– Що розповідають Ваші родичі, які залишилися у Сирії? Чи підтримують Асада ті, хто живе на територіях, підконтрольних уряду?

У нашій області майже ніхто Асада не підтримує. Звичайно, є багаті підприємці в Дамаску або Алеппо, яких пов’язують з владою економічні відносини і які продовжують підтримувати уряд. Є області, наприклад, навколо Латакії або Тартуса, де проживає більша частина секти алавітів, які підтримували і підтримують Асада. Але на нашій вулиці в Хомсі багато брали участь в протестах – до того часу, поки це було ще можливо. Зараз там всюди блокпости, озброєні військові, і навіть якщо люди проти, вони не можуть вийти на демонстрацію.

– Як починалися протести, про які Ви говорите?

– Усе почалося в березні 2011 року з демонстрацій в місті Дарая на півдні Сирії, де таємна поліція заарештувала молодих людей, які малювали на вулицях антиурядові графіті. Їх катували, відмовилися віддати батькам. Багато тоді зверталися до президента Башара Асада з проханням відпустити дітей, але він і уряд мовчали. А коли почалися демонстрації незгодних з діями влади, по протестуючих відкрили вогонь. Перші жертви спричинили протести вже по всій Сирії. Наприклад, в Хомсі у квітні (2011) на вулиці виходили тисячі людей, цілими сім’ями, збиралися на площах. Найбільше людей в Хомсі було на головній площі, поруч з годинником. Протестувальники вирішили, що будуть сидіти там (це був сидячий протест) доти, доки не настануть демократичні зміни, яких вони домагаються. Мої батьки не залишалися на площі вночі, тому що жили поруч, але якраз демонстранти, які залишилися вночі, були оточені поліцією і обстріляні.

– Скільки людей тоді загинуло і було поранено в Хомсі?

Цього ми до сих пір не знаємо. Загиблих може бути близько ста осіб. Точні цифри невідомі, тому що тіла одразу ж забрала поліція, а щоб замести сліди, тротуар помили водою.

– Коли настав момент, що люди радикалізувалися і взяли до рук зброю?

– Радикалізація сталася не одразу, тому що спочатку, звичайно, люди думали, що поки протест буде мирним, а поліція буде стріляти, всі навколо побачать, що уряд поганий, а демонстранти неагресивні, і в світі за них заступляться, будуть вживати якихось заходів. Тому люди відчайдушно прагнули до того, щоб не відповідати на силу силою. Хоча, звичайно, уникнути цього повністю було неможливо. Тоді уряд, який пригнічував протести в різних містах, почав використовувати артилерію і в обмеженому обсязі бомбардування. Деякі військові стали після цього тікати з армії, вони не хотіли стріляти по мирних людях. Спочатку – після того, як серед демонстрантів з’явилися перші вбиті, – їх почали охороняти озброєні сирійці, і ось ці люди увійшли в воєнізовані групи, що почали воювати з урядовими військами. Так з’явилася Сирійська вільна армія. У ній були не тільки солдати, там було багато офіцерів, полковників, майорів, які були згодні воювати з Башаром Асадом. До них потім приходили і добровольці.

Можна сказати, що з цього моменту ми можемо говорити про збройний конфлікт, хоча сили були спочатку нерівні. Повстанці були озброєні вогнепальною зброєю, а уряд – артилерією, танками, авіацією.

– Ви говорите, що в 2011 році протести починалися з прагнення до демократизації, значить, люди несподівано усвідомили, що живуть в автократії?

– Усі в Сирії знали, що живуть в автократії, адже це відбувається з 1970 року, коли Асад-старший прийшов до влади, зробивши військовий переворот і придушивши протести незгодних з цим. А в 2000 році Асад-молодший просто отримав у спадок нашу республіку, він не був обраний під час нормальних виборів, а під час референдуму, коли нам дали папірець, де було запитання: «Чи згодні ви, щоб Башар Асад став президентом?» і дві відповіді: «так» і «ні». З моменту його приходу до влади вибори відбулися тільки в 2014 році, і то це відбувалося в сміховинних умовах, коли велика частина опозиційно налаштованих людей перебувала в таборах біженців за межами країни, частина людей не могла голосувати, тому що переїхала з районів, які обстрілюють, в більш безпечні місця, а багато хто з тих, хто все-таки брав участь у виборах, голосували під дулом автоматів.

У Сирії не було демократії, і всі про це знали, але навіть, незважаючи на це, спочатку ніхто не хотів Асада міняти, демонстранти закликали почати процес демократизації, і тільки потім, коли вони отримали від влади нескінченну стрілянину і її вже неможливо було обґрунтувати тим, що цей начальник таємної поліції неправильно оцінив ситуацію, або той високопоставлений військовий був надто завзятим, коли стало зрозуміло, що стрілянина – це наслідок політики влади, а президент не збирається її зупинити, ось тоді стали говорити, що Асад повинен піти, а його режиму повинен настати кінець.

– Але ж і до цього Башар Асад розправлявся з неугодними по всій країні…

Це називалося «дамаська весна» і це було спочатку правління Асада. Коли він прийшов до влади, почав закликати людей висловлювати свою точку зору, говорив, що опозиція важлива, вона оздоровлює політику. Коли він з’ясував, у кого які погляди, то почав репресії проти неугодних. Найгучнішою була історія навколо однієї з опозиційних груп, що підписала заклик піти з окупованої частини Лівану (у 2005 році під міжнародним тиском Сирія вивела з Лівану свої війська – ред.), почати демократичні перетворення. Багато з підписантів опинилися в тюрмах, а хто встиг – поїхав за кордон.

– Чому сирійці не вийшли після цього на вулиці, а це сталося набагато пізніше?

У той час люди говорили, що не Асад-молодший винен, а стара гвардія його батька, що він намагається і що все буде добре. А, з іншого боку, економічна ситуація в той час ще не була такою катастрофічною, ще не почали відкрито красти. Крали і до цього, завжди крали нафту, газ, прибуток від їхнього продажу тік до сімейної каси Асада, але з приходом Башара Асада з’явився дикий ринок. З дня на день люди побачили мільярди, які вкрали Асади, їхні родичі та наближені. Стало зрозуміло, що їм належить три чверті багатства країни, що ніхто не може займатися підприємництвом, не віддавши частку свого бізнесу прихованим партнерам – комусь із родини. Політика Асада призвела до того, що сирійські товари втратили підтримку внутрішнього ринку і це призвело до знищення цілих секторів економіки, дрібних виробників і фермерів, ремісників. Країну заполонили дешеві товари з-за кордону, мабуть, сім’я Асадів на цьому непогано заробила, але люди убожіли все сильніше і сильніше.

До нинішньої ситуації привели політична і економічна фрустрація, виникнення цілого покоління сирійців, які не бачили для себе майбутнього, а ще – зняття заборони на інтернет, який допоміг зрозуміти, що так бути не повинно.

– Інтернет в Сирії був заборонений?

До початку війни сирійці сприймали Росію як союзника, тому що, з одного боку, Сирія була частиною соціалістичного табору, а з іншого, коли в 2003 році почалися бомбардування Іраку, сирійцям здавалося, що Росія краща. Потім вони на власній шкурі відчули, що таке Росія, що їй немає діла до цивільного населення, і тепер вони ненавидять російський режим. Пам’ятаю, як сирійці стежили за протестами, тоді говорили: «Ось, в Росії теж буде демократія!», але потім вони, звичайно, були розчаровані.

– Асад, незважаючи на допомогу Росії, Ірану і «Хезболли», очевидно, не зможе повернути контроль над всією територією Сирії, ось зовсім нещодавно «Ісламська держава» знову завоювала Пальміру…

Сирійці були в шоці, коли «Ісламська держава» вперше зайняла Пальміру, тому що вона стала знищувати це красиве історичне місто, але не менше сирійці були шоковані діями військових, коли «Ісламська держава» відступала. Пальміра – місто посеред пустелі, навколо нього відкритий простір, який добре проглядається, і ось посеред пустелі їхала в свої опорні пункти широка колона вигнаних бойовиків «Ісламської держави». Але чому ніхто не бомбив їх по дорозі на північний вихід Сирії, чому ніхто їх не зупинив, чому їм дозволили організовано і спокійно відступити? Я думаю, що Асаду вигідно, що «Ісламська держава» контролює невеличкий клаптик сирійської землі, тому що він завжди буде мати причину, щоб воювати: воювати проти «злих терористів», а сирійцям говорити: «Ви можете вибрати, чи я, чи «Ісламська держава». Це хороша позиція для переговорів на міжнародній арені, тому що він добре знає, що всередині Сирії у нього немає довіри. Сирійці розуміють, що Асад і «Ісламська держава» – дві сторони однієї медалі, одна гірша за іншу. Зрештою, «Ісламську державу» перемогти набагато легше, у неї немає таємних служб, які контролюють всі сфери суспільного життя, немає артилерії і авіації, як у Асада.

– Уявімо собі, що війна закінчилася. Ви говорите, що навіть на підконтрольних Асаду територіях є незгодні з його політикою, чи дозволять вони залишитися президенту при владі?

Мені здається, що поки Асад залишається при владі, цей конфлікт ніколи не закінчиться. Тому що він не вміє йти на компроміси, він не зможе піти на поступки, він хоче утриматися при владі будь-якою ціною. Асад – диктатор, який думає, що він і Сирія – одне ціле. Його найманці ніколи не говорять просто «Сирія», вони говорять тільки «Сирія Асада». Тому миру не буде до тих пір, поки він залишатиметься при владі. Я думаю, єдине рішення – щоб він пішов у відставку, емігрував, а всі решта якось домовилися.

Чи хотіли б Ви повернутися в Сирію, і за яких умов це взагалі для Вас можливо?

– Поки мені це здається нереальним. Зараз це неможливо: з одного боку, йде війна, з іншого – якщо людина виступає проти режиму, існує небезпека, що її можуть заарештувати під час перетину кордону. Я не готова так ризикувати.